• Головна
  • Головний луцький Миколай: хто він?
ЛУЧАНИ
08:30, 19 грудня 2016 р.

Головний луцький Миколай: хто він?

ЛУЧАНИ

Багато років поспіль 19 грудня у Луцьку засвічують вогні на головній ялинці міста. Спершу вона була одна і привізна. А тепер їх ціле ялинкове містечко. Ввечері на святкове дійство сходяться лучани. Артисти готують святкову програму, чиновники – урочисту промову. Але чи не найважливішим персонажем цього дня є сам Миколай. Ні, це не міський голова. А справжнісінький, у білому вбранні, з білою бородою святий Миколай, якого від самої появи цієї традиції у місті уособлює народний артист, актор Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка Олександр Якимчук.

І хоч головний луцький Миколай не захотів фотографуватися й назвав себе некомунікабельним, насправді йому було що розповісти.

«Моє покоління не знало, хто такий Миколай. Нам у школі про нього не розповідали. А тепер коли телефонують у театр і запитують, чи може прийти святий Миколай у школу або садок на свято, відповідаємо: «Звичайно, може!». Цікавимося сценарієм і коли кажуть: «Хай прийде, зав’яжемо йому очі, він побігає з дітворою, перекинеться через голову...», я відповідаю: «Тьоті, це ж святий Миколай!.. Дід Мороз може через голову перекидатися. Він – казковий персонаж. Він може сісти на підлогу і сказати: «Дітки, як я втомився!» І діти будуть вірити. Бо це Дід Мороз. А Миколай – святий...

Але ж тьоті не знали, бо у них такого не було. Тому я їх не виную. У Миколая для того, щоб побавитися, є чортик. Він «б’є» різочкою. А ангелятка роздають подаруночки. Святий Миколай має прийти і привітати. І якщо в нього є якісь дари, їх дати. Це має бути зовсім інша атмосфера. Я не кажу, що набожність, але святість.

Дід Мороз же може дозволити собі маленьке хуліганство. Бо він казковий персонаж. І Санта Клаус може собі це дозволити.»

Головний луцький Миколай: хто він?, фото-1

 Олександр Якимчук – не тільки Миколай. До переходу у ранг святих він був одним із головних Дідів Морозів міста. Каже, що це його покоління започаткувало новорічні обходи держустанов і вітання на корпоративах. Тоді дуже часто їм просто дякували, а вже згодом за новорічну ніч актор міг заробити двомісячну театральну зарплату, яка й дотепер є плачевно низькою.

Він добре пам’ятає свій найкращий і найпровальніший корпоративи.

«Мабуть, найкращий Дід Мороз був, коли новорічної ночі о 23.45 зателефонував мій кум-колега і сказав: «Саша, рятуй!» Він, маючи 2 «халтури», на другу ніяк не встигав. Я взяв дочку і сина. Костюма Діда Мороза у нас не було, але була борода. Якийсь халат нап’ялили на себе. Син вдягнув на голову жіночі колготи і сказав, що він – африканський Дід Мороз. І ми отак пішли. Не маючи ні сценарію, ні заготовок. А компанія була настільки хороша, тепла, дружна! Ми так повеселилися! Награлися з дітьми, придумували на ходу ігри й розваги. Такого Нового року більше не було.

А найпровальніше новорічне свято було за часів, коли в Луцьку вечорами вимикали світло. Тоді в місті відкрився новий бар і мене запросили розважати людей. Світла не стало, оркестр не може грати. На столи поставили свічки. Але ж як веселитися без музики?! Я взяв різні костюми, перевдягався то в циганку, то в Діда Мороза. Так пахав, як ніколи раніше! А вечір все одно був провальний. Після того я два роки взагалі нікуди не виходив. Тепер цим займається мій син.»

 Нещодавно Олександрові Якимчуку таки довелося знову бути Дідом Морозом. Коли його внучка навчалася у дитсадку, його два роки поспіль просили прийти на свято у костюмі. І тут знову ж сценарію не було. Рятував багаторічний акторський досвід.

Головний луцький Миколай: хто він?, фото-2

Олександр Якимчук мріяв бути в театрі. Коли у 16 років його не взяли в актори, він погодився лишитися простим робочим сцени. Хоча, тоді у нього було багато сумнівів. Не знав, чи впорається. Чи зможе 100 разів повторити одне і те ж. Відтоді минуло 44 роки і тепер він – народний артист.

«Я дуже здібний. Бо і співаю, і танцюю, і на коні їжджу, і вірші пишу, і п’єси пишу, і малював, і постановки були. Я в театрі ще директором не був.»

Але у керівне крісло пан Олександр не хоче. Мав таку можливість і не погодився, бо для нього важливіше виходити на сцену.

«Є дар акторський, а є дар керівника. Один стає керівником і нічого не робить, а інший стає керівником і робить все при малих можливостях. Я пробую ставити вистави. І тільки тому, що до мене гарно ставляться актори, у мене іноді виходить. Маю режисерську освіту, мені б хотілося щось поставити, але треба виходити на сцену. Це – моє. Мені хороше, коли я зіграв виставу.

Якось у мене була фізично важка вистава. Я приходив у гримерку, знімав туфлі, а ноги ще 20 хвилин тремтіли. І я розумів, що на цей день я більше зробити не міг. Мені Бог не дав. Я зробив усе, все віддав. Оце кайф. Коли аплодисменти... От навіть на сцені, коли ти щось зробив. Цього може не побачити ні глядач, ні партнер, але ти знаєш, що зробив – поворот словесний, фізичний, створив щось на сцені. Від цього кайф.»

Головний луцький Миколай: хто він?, фото-3

У театрі залишаються далеко не всі. Хтось йде у пошуку хлібнішого місця, а є й такі, які спиваються. Олександр Якимчук каже, що не спитися і не згулятися йому допомогла його дружина Валентина. Їй завдячує підтримкою, терпінням, прийняттям і розумінням. Запевняє, що ніколи з нею не сварилися. Лише ображалися один на одного. Та й то не надовго.

Розповів про неї з особливим теплом в очах і голосі: «У дружини таке почуття гумору! Я їй розкажу анекдот – вона так регоче...  Іноді кепкую над нею - і вона сміється. І я за цей її сміх готовий віддати все. Вона розуміє, коли я кепкую. А коли вона дивиться телевізор і з чогось сміється, я з цього просто балдію.»

Пані Валентина – шкільна любов. Ще з другого класу.

«Мабуть, складається добре у тих, у кого й удома добре,» - виводить свій рецепт щастя Олександр Якимчук. І додає, що йому завжди щастило на хороших людей: тих, які вчили і підказували; тих, які критикували, але з добрими намірами; тих, які давали ролі, і тих, які були поруч на сцені. І навіть на тих, які надавали медичну допомогу.

Головний луцький Миколай: хто він?, фото-4

Зараз у нього мало ролей у театрі.

«Було так уже кілька разів у житті, коли ти граєш стільки, що голову немає коли підвести, а потім раз – не йдуть твої вистави. І ти ніби «не нужен». Один мій персонаж кричить: «Не нужен!» Я цю фразу так кричу, що в мене всі жили напружуються. І в цей час я плачу. От і зараз я «не нужен». Такого віку актор не дуже востребуваний. Як правило, треба актори середнього віку. Їм і тягнути воза.»

Між іншим, серед акторів середнього віку – син Олександра Якимчука Богдан. Батько каже, що він кращий за нього, що вміє реагувати миттєво на сценічні несподіванки. Онуки теж уже виходили на сцену.

Головний луцький Миколай: хто він?, фото-5

Олександр Якимчук зіграв багато ролей на сцені волинського театру. Не всі були його улюбленими. Не завжди він погоджувався із задумом режисерів. Навіть відверто конфліктував із ними, коли з чимось був не згоден. Але все одно неулюблених вистав у нього немає. Каже, якщо роль не подобається, слід «заплющитися і вийти на сцену, зуміти побачити людину навіть у Гітлері, закохатися в роль.»

Він не вважає себе надто відомим. І свого часу не проміняв волинський театр на Московський цирк на льоду, куди його наполегливо запрошували. А те, що зараз менше буває на сцені, дає йому можливість більше часу бути з родиною й онуками. Заради них він готовий навіть серед ночі йти туди, куди вони скажуть.

Насамкінець нашої розмови пан Олександр пригадав історію, як одного разу під час новорічного свята доволі огрядна бабуся таким же немаленьким онуком прокладала дорогу до Діда Мороза, щоб той дав подарунка. «Дітей порозкидувала і каже: «Дайте моєму внукові подарунок!» І по спині мене кулаком: «Дайте моєму внукові подарунок!». А потім ще раз по спині...

Найстрашніше ж, коли на новорічних ранках великих компаній, де стоять величезні подарунки, діти починають перебирати: «А в мене такий паровоз є, дайте мені інший!» А це ж не Дід Мороз їх вибирав. Або коли під час корпоративу п’яна компанія починає відривати Дідові Морозу бороду.»  

 Текст Ірини Кунинець, фото взяті з інтернет-мережі, а також офіційного сайту Волинського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. Т.Шевченка.

 При передруці матеріалу є обов’язковим посилання  на «0332.ua. Сайт міста Луцька».

 

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...