Олександр Тиводар: «Той, хто воював, війни більше ніколи не хоче»

Так сталося, що на долю керівника ГФ “Варта порядку”, підполковника цивільної служби Олександра Тиводара випали випробування Афганськими горами. Він 19 з половиною місяців (!) пробув в Афганістані, будучи командиром групи спецпризначення Головного розвідувального управління Генерального штабу. Доводилося відвідувати й інші країни азіатського регіону. Ключова фраза, якою він характеризує те, що довелося йому пережити і побачити на власні очі: «Той, хто воював, війни більше ніколи не хоче», - йдеться на сайті ГФ "Варта порядку".

«Я за весь час ніколи не чув, щоб там діти плакали. Різні були ситуації, було таке, що душмани перевозили сім’ї в Іран на зиму, і ці каравани вночі потрапляли під вогонь. Поранених було багато, ми їх в госпіталі передавали, але ніколи не чув, щоб діти плакали, навіть маленькі… Люди там просто вже звикли до такої війни», – ділиться спогадами Олександр Тиводар.

Власне, у Олександра Тиводара – 64 бойових виходи. Доводилося маневрувати посеред Афганських гір, відстрілюватися, мінувати підходи.

«Коли я повернувся додому, то навіть не уявляв, наскільки прекрасно, коли ти просто можеш спокійно йти вулицею, і над головою нічого не свистить, не падає. Я зараз розумію тих хлопців, які повертаються з війни, але їм набагато важче, ніж було нам. Ми були більш готові до всього. А тепер 25 років країна жила без конфліктів, люди в армії не служили . Більшість не були готові до цього морально, не мали досвіду. За півтора року вони втратили дуже багато на цій війні. Я знав, що мене в Афгані ніхто не залишить: я веду бій, викликаю вертоліт і нас заберуть, незважаючи ні на що. Якщо непогода, то вони пішки прийдуть. А наших хлопців залишають там напризволяще», – обурюється він.

Зрештою, чимало афганців від держави свого часу хоча б якісь пільги отримали: хто машину, хто квартиру. А цим бійцям держава не готова віддячити за те, що вони втратили на війні.

«Я дивлюся на цих хлопців, їм по 20-22 роки, а вони вже пошматовані осколками, в одного бачить тільки одне око. Показують фото іншого: 21 рік, без обох ніг. Кому він потім буде потрібен? Мамі, яка, поки матиме здоров’я, буде тягнути. А потім що? Здадуть в інтернат, де будуть об нього ноги витирати? Я дивлюся, як зараз держава з ними поводиться. Це ж не людське відношення. Їм кажуть, що в місті немає земельних ділянок – та це просто плювок їм в обличчя. Бо якщо зараз їм не допомогти – потім все забудеться, і люди звикнуть. Там, на фронті вони – герої. Вони відчувають свою значимість. А тут чиновники їм заговорюють їхні проблеми і залишають невирішеними», – резюмує Олександр Тиводар.