Луцький менестрель грає на гітарі і розливає текілу

Під його музику можна варити суп, читати книги, мріяти, фантазувати, відпочивати. Хоч вона і не для всіх. Композитор і музикант Олександр Хмільовський пише й виконує особливо. Мотивуючи себе та інших.

Це – сучасний менестрель. І музика його аристократична. «Поціновувачі Dzidzio навряд чи висидять мій концерт,» - добре розуміючи вподобання нинішнього покоління, але без жодних докорів чи смутку каже Олександр. Він має привілей робити те, що любить. І це не заради заробітків чи прибутків.

«Музикант має щось організовувати – платно чи безплатно, але щоб його чули. І такий досвід є за кордоном. Музиканти можуть ще свої гроші вкласти і поїхати у тур Європою тільки для того, щоб їхню музику почули. Заробляють вони, як правило, на чомусь іншому.»

У Луцьку Олександра Хмільовського знають як вуличного музиканта. Раніше він часто виходив з гітарою на вулицю Лесі Українки. Каже, що люди завжди реагували на це доброзичливо. Але часто підходили і запитували, скільки він на цьому заробляє. Цікавитися чиїмись заробітками – типова українська риса. За кордоном про це ввічливо мовчать.

Зараз він уже взяв інший напрямок у своєму житті. Фактично попрощався із вулицею і працює над новим музичним проектом.

Музика – для душі, а тривалий час головні заробітки приносила робота за барною стійкою. Вже кілька місяців Саша живе і працює у Кракові. Каже, що клієнти за кордоном ввічливіші й не хизуються своїми статками. Звичайно, закордон різний буває. І йому є з чим порівняти. Бо у 2002-2006-му і 2009-2011 роках жив у Москві. Там також працював офіціантом і барменом.

«Москва – жорстке місто. Воно загартовує. У ньому самих москвичів – 5 %, решта – інтернаціонал. Буває, що йдеш вулицею, а на тебе – стіна молодиків. І якщо ти не приймеш гру «жертва-нападаючий», зробиш обличчя «цеглиною», підеш уперед, крізь «стіну», все обійдеться, тебе не зачеплять.»

А ще у Москві Олександрові довелося зніматися у кіно і різних телевізійних передачах. Він брав участь у масовках або епізодичних ролях. У фільмі «Про любоff» Федора Бондарчука, серіалах «Обручка», «Щасливі разом», телевізійному проекті «Давай одружимося!» та ін.. Під час зйомки одного з новорічних вогників лучанин дав свій серпантин Леоніду Агутіну, коли в того закінчився.

Процес зйомок Сашкові дуже цікавий. Хоча, пішов він на це не з доброго життя. У 2009-2011 роках стосунки України з Росією погіршилися. Росія запровадила дозвільну систему перебування в країні. На роботу влаштуватися було надзвичайно проблемно. І коли грошей вистачало лише на батон і олію, він змушений був шукати швидкий заробіток. За участь у масовці тоді платили від 10$, а за епізодичну роль – в межах 30$.

Навіть за барною стійкою можна бути творчим, упевнений Олександр. Наприклад, приготувати новий коктейль, а також розширювати свої знання у сфері психології спілкування. Все залежить від того, як до цього ставитися. Втім, головною в його житті є музика. І проект «Згадай своє Небо!».

«Ми не пам’ятаємо, де були 80 років тому. І не знаємо, де будемо через 80. Моя музика мотивує до самосвідомості і розвитку, до гармонії з самим собою та навколишнім світом, єдності.»

Для Сашка музика – не ремесло, а мистецтво. Він має свій стиль. І назвав його «казково-містичним нео-ренесансом». Тобто, сучасним відродженням, у яке вкраплені елементи казок і фантазій. Спершу грав сам, а зараз залучає до проекту ще й інших музикантів. У тому ж Кракові. За кілька місяців життя у Польщі організував там уже 7 виступів.

Першу гітару Сашкові купили у 10 років. А тепер він придбав свою 7-му. Цього разу – 12-струнну, на якій не кожен наважується грати. Каже, що вона звучить шедеврально і його надихає. А натхнення – річ життєво необхідна. Без нього неможливо реалізувати жодного проекту.

Зараз Саша працює над саундтреком до фільму «Пірати Карибського моря». Хоче його зіграти і відзняти кліп. Бо для того, щоб щось вийшло, необхідно мріяти і діяти. Тому й назвав один із трьох своїх альбомів «Мрій та дій!»

А ще він дотримується правила: маєш ціль – іди до неї, не можеш іти – повзи, не можеш повзти – лежи в напрямку цілі. І сподівається, що його музика стане популярною серед певного кола людей. Він не боїться бути не таким. Не зрозумілим. Для музиканта важливо бути почутим. 

А послухати музику Олександра Хмільовського можна тут.

 Текст Ірини Кунинець, фото автора, а також взяті зі сторінки Олександра Хмільовського у мережі Фейсбук.

 При передруці матеріалу є обов’язковим посилання на « 0332.ua. Сайт міста Луцька».