Волейболістка з Луцька гратиме в Індонезії

Улюблениця луцьких уболівальників, гордість волинського волейболу, вихованка нашої ОДЮСШ Анна Степанюк змінила клубну прописку.

Цієї п’ятниці  українка дебютувала у команді "Jakarta Pertamina Energy".

В Індонезії у новому для себе колективі наша землячка обрала ігровий №8. До слова, минулим клубом  (де вона провела початок сезону-2016/17) був турецький "Самсун", а до того виступала в "Азерйолі" (Баку).

Тож "ВолиньSport" розпитав Анну про її нове середовище.

 - Анно, як з’явився варіант із Індонезією?

 - Коли вже почалися розмови про перехід, то зізнаюся – варіантів було багато. Ми обговорили всі і вибрали найбільш оптимальний. В Індонезії волейбол доволі високого рівня, а ще там немає зими (Сміється. – Авт.).

 - Чи комфортно  почуваєшся, відносно часто змінюючи країни – Азербайджан, Туреччина, Індонезія? Таки в Україні довше грають в одному клубі.

 - Так в Україні більш немає куди йти (Посміхається. –Авт.). Я вважаю, що у моєму віці дуже добре змінювати клуби! Це новий досвід щоразу з іншими гравцями, різний волейбол. Переконана, для того, щоб стати кращою та мати постійність (стосовно клуба), потрібно набратися досвіду, побачити різнокаліберних професіоналів та повчитись у них.

 - У чому кардинальна відмінність у підготовці команд вітчизняних та закордонних? Яке співвідношення тактика-фізика-психологія?

 - Як що брати до уваги Азербайджан та Туреччину, то це більш європейський волейбол. А Індонезії  вже все по-іншому – південно-східний та східний азіатський волейбол завжди відрізнялися! Я завжди з неймовірним захопленням дивилась як грають команди Таїланду, Китаю та Японії. А стосовно  підготовки, то так не можу ділити на  вітчизняну та закордонну, бо все залежить від конкретного тренера.

 - З яких країн у тебе одноклубниці?

 - Тут дозволено в команді мати тільки два легіонери, тому у нашому колективі є українка та американка!

 - Як проходить твоя адаптація?

 - Адаптація, якщо відверто, проходить трішки важко. Далекий  переліт, клімат (спека), різниця у часі… Але з кожним днем все краще і краще.

 - В Індонезії  знають про Україну?

 - Так, тренери знають. Наставник  навіть переглядав  як грала наша національна збірна. Інші іноді запитують чи я з Росії,  але коли чують у відповідь що я українка,  радіють і кажуть:  «Україна це добре».

 - Перехід у Джакарту посилить твої позиції в головній команді країни до Чемпіонату Європи?

 - Ну, я впевнена в тому, що не ослабить (Посміхається. – Авт.). Адже тут я здобуду новий досвід швидкісного волейболу, буду старатись на максимумі, аби допомогти  нашій команді на чемпіонаті Європи.