Ольга Ляснюк: «Я - дуже вразлива оптимістка»

В її очах сховався смуток. А погляд проникливий. Очі горять. Ольга Ляснюк, говорячи мовою нинішньою, модною, - поетка і журналістка. У таких душа натхненна й слово гостре. І хоч немає у переліку професій тепер письменників і поетів, а споконвіку саме вони точно і вчасно реагують на виклики суспільства і часу. Втім, так повелося, що людство вкрай рідко цінує талановитих сучасників. Щоденні потреби у добуванні «хліба насущного» відволікають людей від книг і поезії. 

У 2016-му Оля очолила Волинську організацію Національної спілки письменників України. «Тепер у мене завдання – сваритися з управлінням культури, - каже вона. - Бо не хотіли давати гроші на видавництво альманаху «Світязь». Вони страшно не люблять книжку. Для них книжка – це не культура.»

І для порівняння наводить цифри. «За часів «злочинної» влади на книговидання  в області виділяли 800-900 тис. грн. на рік. А минулого року – 200 тис. грн., з яких 50 тисяч зекономили і повернули назад у бюджет, ще майже 40 тисяч було виділено на презентацію волинських видавництв на львівському форумі. За решту ми змогли видати книгу Василя Гея, Василя Слапчука, Йосипа Струцюка й альманах «Світязь».

При таких тенденціях це називається згортанням книговидання на Волині. Тому що раніше, навпаки, все працювало на те, щоб його розгорнути, щоб усім показати, що воно існує, що в нас є талановиті письменники, непересічні особистості, яких треба підтримувати.

Якщо в рік видати лише 3 книги волинських письменників, а їх в організації 44, то можна порахувати, скільки часу їм доведеться стояти в черзі, щоб дочекатися, коли їхню книгу видадуть за підтримки Волинської облдержадміністрації.»

Наші сусіди-поляки набагато охочіше друкують сучасних волинських поетів і письменників у спільних антологіях.

Ольга Ляснюк вірить, що попри стрімкий розвиток цифрових технологій, книга, як і театр, ніколи не зникне. Безумовно, не всім вдається стати відомими.

«Щоб бути успішним письменником, слід, щоб багато пазлів склалося. Комусь вдається, комусь – ні. Багато талановитих живуть на маргінесі.» У Радянському Союзі письменників возили на ферми, щоб вони читали дояркам. І в такий спосіб література потрапляла в маси. Зараз це було б можливо й смішно. Хоча, думати, що людей, які пишуть або читають, мало, теж неправильно.

Ольга Ляснюк має справу і з тими, і з іншими. Вона входить до всеукраїнської приймальної комісії Національної спілки письменників. Має можливість однією з перших читати твори декотрих авторів. І каже, що є, звичайно, і графомани, але водночас достатньо талановитих людей. І бажаючих вступити до Спілки нині багато.

А під час зустрічей із волинськими студентами вона бачить, що ті дійсно читають й активно задають запитання, які їх цікавлять.

Ольга Ляснюк народилася у Нововолинську. Її дитинство минало на хуторі у бабусі й дідуся. Ще тоді вона навчилася розмовляти з квітами і деревами. А в її голові з’являлися образи. Всі казки у дівчини оживали, вона щиро співпереживала героям. Ось ця дитяча відкритість і вразливість стали поштовхом до творчості. З 10-го класу Оля почала відвідувати літературну студію «Лесин кадуб», яку на той час очолював Йосип Струцюк. «Це була творча кухня. Тоді я вчилася писати.» І тепер каже, що всі, кого читає, є її наставниками. Бо саме так вишліфовується слово.

Ольга видала 5 своїх книг. Чотири з них – віршовані, остання – «Без іронії» - емоційна безсюжетна проза. Вона часто ділиться думками на своїй сторінці у мережі Фейсбук. В одному з найсвіжіших її дописів, зокрема, йдеться: «І я вірю в Україну, в її незалежність, соборність, мир і стабільність. І в наш народ вірю, і в те, що все зміниться на краще. Я – оптимістка. Лиш дуже вразлива оптимістка.»

У неї цікаве почуття гумору. Коли один знайомий сказав Олі, що те, що вона пише, – «клініка», вона поїхала до нині вже покійного лікаря-психіатра Євгена Шимоновича і попросила його написати передмову до своєї книги «Поцілунки у скло». І він їй не відмовив. Навпаки, вони тоді дуже гарно поспілкувалися і Євген Михайлович сказав, що з Олі вийшов би добрий лікар.

Олина донька, зі слів, мами, така ж вразлива. Хоча, насправді вони різні. «Уляні – 15 років і вона дуже прагматична. Любить спорт і вважає, що призначення жінки – закручувати огірки.»

Уляна не пише, але багато читає і дуже любить бувати на зустрічах із письменниками. Нещодавно, коли в її мами був День Народження, дівчина влаштувала цікавий флешмоб: попросила Олиних друзів, щоб вони її привітали і в кінці обов’язково сказали: «Уляна тебе дуже любить».

Вони багато спілкуються, разом ходять на концерти, літературні зустрічі, у кіно. Й Оля має твердий намір з 1 лютого також зайнятися спортом. А ще у неї є мрія навчитися кататися на велосипеді. «Я в житті йду від складного до простого,» - пояснює вона.

 Текст Ірини Кунинець, фото Любомира Безручка.