«Хлопці наші, хлопці – янголи-охоронці…»: лучани згадують Героїв Небесної Сотні (ФОТО)

Минуло три важких роки з того часу, як відбулися події, які назавжди змінили Україну і кожного її свідомого громадянина, змінили мене, змінили вас. Ці роки були сповненими втрат, болю і випробувань. А лютий 2014 запам’ятався українцям і всьому світу холодною жорстокістю злочинної влади, яка нещадно розстрілювала кращих із кращих представників українства. Хоч надто висока, але саме така ціна свободи, ціна безхмарного майбутнього прийдешніх поколінь.

Небесна Сотня – герої і патріоти, сміливці і відчайдухи, котрі ціною власних життів захистили право України і українців на гідність, свободу, демократію.

Сьогодні, 20 лютого, о 16:00, у Палаці культури міста Луцька відбувся вечір-реквієм «Герої не вмирають», приурочений до Дня Героїв Небесної Сотні.

Прискореною ходою, від старого до малого, поспішали лучани, аби ще раз згадати, висловити вдячність, вшанувати пам’ять тих, хто назавжди пішов із земного життя, хто ради торжества справедливості пожертвував найдорожчим.

Ведуча вечора ще раз провела присутніх сторінками тих кривавих подій Новітньої історії, які повинні назавжди оселитися в пам’яті.

29 листопада 2013 рік – перший «акорд» боротьби. Сотні молодих людей зібралися на мирну акцію протесту, проте уже вночі їх по-звірячому побили, а доля багатьох і досі лишається невідомою. Отак цинічно і жорстоко чинна влада «виховувала» незгодних. По обидва боки сцени екрани демонструюють «зачистку» Майдану. На очах глядачів з’являються сльози, невимовна гіркота стиснула і моє горло…Пронизлива і зворушлива музика у виконанні оркестру проймає наскрізь.

8 грудня 2013 рік – дзвони Михайлівського Золотоверхого Собору кличуть на народне Віче. Революція почалася!

Три тривожних і заплаканих місяці стояв Майдан за краще майбутнє України. Звичайні, мирні люди стали, за словами ведучої, «солдатами свого народу». Увага людей прикута до екранів, адже на них перші дні Революції.

22 січня 2014 рік – перші втрати Майдану – Сергій Нігоян та Михайло Жизневський, відлік Небесної Сотні розпочато. У залі приглушують світло, на сцені з’являється танцювальний колектив. Скорбота, жах, передчуття біди, тривоги, кров…

Найдраматичніший етап – 18-20 лютого. На очах у всього світу влада розстрілює людей. Але Майдан стоїть, він говорить: «Ми прийшли сюди перемагати, або померти!» На сцені кобза видає щемливу мелодію… На екрані – кров, біль, втрата, сотня загиблих Героїв!

Вони хотіли перемоги, і вона прийшла: Велика перемога Великих людей.

Ще раз назвали імена загиблих волинян-революціонерів, із фото вони по черзі усміхалися присутнім.

Скорботний гімн Революції Гідності «Гей, пливе кача..» звів людей на ноги.

А як же матері, дружини, у яких улюблених синів і чоловіків назавжди забрала куля? Зворушлива і тужлива пісня про чорну польову квітку, присвячена вдовам і матерям, які повинні навчитися жити одні, звучала зі сцени.

Пісня «Солдат України» - дяка і шана бійцям, які захищають Україну на передовій, віра в перемогу, життєствердність і свобода – основні її мотиви.

Завершилось дійство колективним виконанням «Ще не вмерла України..». На мою думку, найсильніша частина вечора.

У фойє увазі глядачів представили тематичну літературу, а також Волинський краєзнавчий музей презентував фотодокументальну виставку, яка висвітлила події 2013-2014 років.

Приємно було побачити, як лучани пишаються героями-захисниками! В очах кожного щемить біль втрати і скорботи за тими, кого, на жаль, вже немає з нами, але разом із цим -  жевріє вогник надії, надії на перемогу, адже український народ не можна поставити на коліна!

Текст і фото: Надія Козар.