«Народжені для того, аби творити», - Микита Чибар про військовий ліцей, апґрейд та Стівена Кінга

Відомий на Волині та поза межами області журналіст та шоумен Микита Чибар став ТОП-ведучим міста Луцька за версією ІА «0332.ua». Обіцяли? – Виконали! Нам таки вдалося поспілкуватися та випити філіжанку кави з надзвичайно енергійним, харизматичним та відомим знанням «енної»  кількості фразеологізмів Микитою. Про випускника перехідного віку, «злого поліцейського» та сентиментальну муштру – читай у нашому інтерв’ю.

- Ти відомий на Волині шоумен та ведучий. Розкажи, як Ти опинився у цій сфері і звідки виникла у тебе тяга до творчості та сцени?

- Мабуть мене спонукали мої батьки. Моя мама працює уже понад 25 років в управлінні культури, а тато – «битий вовк», в минулому «боєць» волинської філармонії, який «обскакав» пів радянського союзу (сміється, - ред.), мав можливість спілкуватися із метрами розмовного жанру. Я завжди був таким собі татовим девайсом, завжди був поруч і за усім спостерігав. Мене тато так і прозвав «татів хвостик». Більше того, колись у 5-річному віці мене запросили на сцену, де я мав виступити на рівні імпровізу, це було моєю дитячою травмою, я так розплакався (сміється, - ред.)… Я думав, що більше ніколи не матиму нічого спільного з публічним життям. Але зрештою зі мною сталося те, що стається з випускником перехідного віку. Це коли ти жив безтурботним студентським життям, а тут раптом на голову падає стріха, яка називається доросле життя, і треба хутчіш вирішувати, ким ти будеш далі… аби не транжирити своє життя. Мені подобаються слова Томаса Едісона: «Ми народжені для того, аби творити». До слова, це сказала людина, яка спала по 4 години на добу: він раз на декілька годин лягав дрімати на 15 хвилин, збадьорювався і повертався до роботи. Я мабуть зараз теж послуговуюся цим кредо. Треба постійно рухатися вперед, а зараз як ніколи. Повертаючись до питання, цей дитячий комплекс спровокував мене до того, що вибору немає: треба робити те, що тобі подобається. Подобається мені і телебачення, і сцена – рівноцінно. Я дякую покійному, земля йому пухом, режисеру філармонії Едилу Михайловичу Ольшевському, який ліпив мене з нуля, який давав мені настанови і, можливо, один з небагатьох, який у мене вірив. Адже не усі артисти старшого досвідченого покоління вбачали у мені те зерно, яке було розвинене у моєму батькові.

- Ми знаємо, що Твій батько також творча особистість. Розкажи хто він.

- На сьогодні Володимир Володимирович Чибар, мій тато, за сумісництвом художник, артист розмовного жанру, щоправда тільки вже для дитячої цільової аудиторії. Він їздить з такими собі моногумористичними спектаклями, де продовжує займатися жанром трансформації. Ну скажу, що тато вже поступово прощається зі сценою, але він лише становить себе як молодий художник. Він, до слова, став лауреатом міжнародних конкурсів, у 2010-му на «Ukrainian art week» посів друге місце. Я особисто скажу об’єктивно, не як син, як відвідувач його експозицій - дуже перспективні та свіжі роботи. Важко дати вичерпну відповідь про тата, адже у нього кожне десятиліття – це нова ера його реалізації. Ну і звичайно мене, як сина, дуже тішить те, хто такий Володимир Чибар.

-Хто робив найбільший вклад у твоє виховання: мама чи тато?

- Я скажу так: мої батьки завжди запозичували естафету один від одного. Так склалося, що вони давним давно перебувають поза офіційним шлюбним статусом. Адже попри те, що батьки знаходяться в різних географічних полюсах, я ніколи не вбачав жодного пробілу у своєму вихованні. Зрештою це вирішувати глядачам (сміється, - ред.). Я веду до того, що мене виховували в рамках, за межі яких, я знав, виходити не можна. Мені мама часто озвучує таку фразу: «Мабуть, я тебе настільки правильно виховала, що це може тобі зашкодити у житті. Світ набагато суворіший і радикальніший, ніж здається на перший погляд». Тому я зараз вчуся розвивати у собі такого «злого поліцейського».

- Ти навчався на факультеті філології та журналістики, згодом «приміряв шкуру» артиста театральної сцени. То хто ж таки Микита Чибар: артист чи журналіст?

- Так, я трішки працював з режисером Володимиром Ткаченко, який запросив мене на свою постановку. Ну і це було моїм бойовим хрещенням. Тобто я навчався і паралельно працював. Зауважу, у мене позаду був Київ. Це 1,5 місяці чудового досвіду, апґрейду, де я підвищував свої професійні вміння і спілкувався з людьми, які профілюються такими дисциплінами, як телевізійна психологія, імідж, сценічне мовлення, поводження в кадрі. Це дало мені такий собі вишкіл. Взагалі з дитинства я мав стати і продавцем відеокасет, і футболістом, і футбольним коментатором, і працювати в друкованих виданнях. Є суттєва відмінність між працею артиста і журналіста. Коли ти сидиш у студії - перед тобою камера і мільйон потенційних глядачів. Оце розмріявся я (сміється, - ред.)! Або ж сцена, де обов’язково треба не забувати про прийом одного глядача: знайти свого улюбленого, закохати його у себе і весь час апелювати в його бік. Ці дві роботи, з одного боку, суміжні, а з іншого – телебачення вимагає надзвичайної концентрації. Іноді від однієї камери я в десятки разів втомлююся більше, ніж від появи на сцені.

- Окрім усього, ти був вихованцем ще й військового ліцею з посиленою фізичною підготовкою. Як Тебе туди «занесло»?

- Ооо (сміється, - ред.). Скажу так: одна із двох батьків дуже хотіла, щоб я, тоді ще трохи куций, окріп і став чоловіком, зробив це семимильним кроком. Тому так, був у моєму житті Волинський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, були ранкові кроси по 3,5 км… Але я мабуть до мозку кісток гуманітарій, а таких людей треба більше перевіряти на якусь сентиментальну муштру. Тож, я не довчився, це всього лишень було 2,5 місяці.  Попри це у мене лишилися дуже хороші спогади, відмінні стосунки з начальником. Взагалі, я після ліцею два роки мешкав на Прикарпатті, а Луцьк і Калуш – два моїх рідних міста. Трішки покидало мене у житті (сміється, - ред.).

- Ти, як майбутній батько, відправив би свого сина у військовий ліцей?

- Не буду акцентувати увагу на цьому. Мені здається я буду настільки м’яким батьком. Я звісно не скажу, що моя дитина завжди пряники жуватиме… Але батіг вона відчує сама, коли буде відповідна нагода. Це, до слова, дуже погано, коли батьки б’ють на сполох і починають клято віддавати дітей у всі можливі секції тощо, позбавляючи їх дозвілля. А я гадаю це найгірше – відібрати у дитини дитинство. Зрозуміло, що у перехідному віці дуже важливо раціонально використовувати енергію. Якщо є потяг до образотворчого мистецтва чи до спорту – неодмінно цим треба займати дитину. Вже якщо дитину нічого не цікавитиме, то доведеться вдаватися до шантажів та шахрайств (сміється, - ред.) і будемо підсовувати абонементи.

- Свого часу Ти ще й грав у КВН, працював у філармонії… Зважаючи на Твої здобутки та намагання спробувати себе у чомусь новому, в якому «образі» бачиш себе ще?

- Я не хочу бути голослівним, але я дуже хочу розвинути у Луцьку такий мейнстрім, який стрімко розповсюдився по усьому пострадянському просторі, як Stand Up. Це доволі складний комедійний жанр. Ми з хлопцями намагалися у камерному стилі започаткувати його у Луцьку, але в силу, мабуть, невпевненості у матеріалі, не все вдалося. Але я маю мрію привчити лучан до таких літературних вечорів, як Stand Up. Адже це такий жанр, де крізь долю сатири та іронії, висміюються стереотипи та проблеми. На сьогодні вже є люди, які зв’язалися зі мною і хочуть відновити цей жанр. Ми це обов’язково зробимо і вас запросимо, усіх читачів «0332.ua» (сміється, ред.).

- Формат регіонального телебачення дозволяє Тобі впроваджувати власні креативні ідеї, чи все-таки продукує свої умови?

- Дякую за питання, що є на часі. Річ у тім, що я дуже хочу запровадити хоча би натяк, претензію на гумористичну передачу. Я вивчав практику інших телеканалів і знаю скільки людей працюють тільки над одним випуском. Є багато зразків, на які треба рівнятися, але це дуже складний процес. Щось подібне хотілося б реалізувати, але ми зараз переживаємо суспільну реформу, це стосується і мас-медіа. Добре, що радянська модель телебачення себе віджила, ласкаво просимо у цей новий формат національно-суспільного телебачення. Це телемовлення, яке по суті вивчається ще самими журналістами. Відмінність у подачі інформації, не має бути упередженого ставлення. Прийде час і я залюбки проанонсую проект, який я мрію запровадити. Підходив до мене молодий товариш, який мені запропонував перейти до нього на YouTube канал. А це до речі безпосередній конкурент телебачення. Але у чому їх відмінність? Рекорди можна бити на YouTube, а не на телеканалі. Але що важче: потрапити на ТБ чи ввімкнути камеру на своєму телефоні? Над цим варто задуматися. Я так скажу, однозначно здаватися я не збираюся, тому і відвідую різноманітні семінари, навчання.

- Які курйозні випадки траплялися з Тобою на ефірах чи корпоративах?

- Буквально свіжачок! Є такий анекдот, він стався з Андрієм Джеджулою. Коли з’явилися ці гарнітурні мікрофони і людина через необережність забула, що у нього не мікрофон, який він тримає у руці, а мікрофон, який статично біля ротової порожнини. Тож усе, що він сказав звукорежисеру, почули молодята. Щось схоже було у мене, щоправда не на адресу молодят, швидше було сказано «коли ти вже нарешті включиш ту музику?! Я ж просив!». І це почули усі 200 людей, які в цей момент підняли голову і зрозуміли, що це не входить в сценарій.

- Зазвичай на святкуваннях люди веселяться й випивають. Чи не споювали Тебе, як ведучого?:)

- Це для мене ідея фікс: я завжди проти цього. На жаль, бачив різні приклади. У нас у Луцьку є не так багато ведучих, на пальцях однієї руки. Я маю на увазі саме ведучих, а не псевдоведучих чи то самозванців, які так себе йменують. Розумію чудово, що алкоголь – це перевірка клієнтами, чи є у ведучого сила волі чи немає. Казав і казатиму, що не вони у мене перші і не вони – останні. Якщо, наприклад, наприкінці тижня у мене припадає три замовлення, а щодня мені пропонуватимуть символічних 25, то що зі мною стане через рік? Чи запрошуватимуть мене на свята? Я проти цього і не розумію тих колег, які вважають, що від цього розслабляється мозок. Треба чітко фільтрувати, де робота, де дозвілля. Наразі відхрещуюся від будь-якого спиртного.

- Твій рід діяльності вимагає постійного заряду позитиву. Як вдається бути завжди  усміхненим та енергійним?

- Я замикаюся у своєму мікросвіті. Це не якийсь окремий портал чи вимір, це те, що є для тебе настільним чи амулетним. Тобто це може бути улюблена музика, фільм. У мене є шалена слабкість: я збираю екранізації за мотивами книг Стівена Кінга. Я люблю жанри «Suspense» чи «Horror» 80-90-х рр. Звичайно, це і книга. Я раджу усім своїм знайомим «Тінь гори», це продовження книги «Шантарам» Ґреґорі Девіда Робертса - людини, яка на власному прикладі показала, як можна свою слабкість перетворити у свою силу. Якщо я творчістю заробляю собі на хліб, то і лікуюся я теж творчістю. Окрім того, встигаю ще й відвідувати спортзал, що теж удвічі заряджає та виробляє ендорфіни.

- Зважаючи на Твою активну життєву позицію і уже здобутий досвід в сфері шоу-бізу, не задумувався над тим, аби перебратися в столицю? Все-таки там є ще більше можливостей реалізувати себе.

- Та я мабуть і був би вже радий. Я радше прислухаюся до порад моїх старших колег, які наголошують: «Ніколи не пізно повернутися додому. Луцьк тебе прийме радо завжди». Поганий той солдат, який не мріє стати генералом. Я йду і працюю над цим. Не все одразу стається в житті. Ми, молоді люди, любимо, аби успіх до нас приходив легко, не зазнаючи фіаско. А так не буває. Тому я досі згадую усі свої набиті шишки, падіння, наклепи, нещирість… Треба ламати себе та вміти радіти за сусіда. Добро вертається зі сторицею. Стосовно Києва. Колись мені авансом сказали, що у мене є шанси зайняти нішу на якомусь центральному телеканалі, але є такий прикрий факт, що зараз для цього недостатньо бути здібним. Більш ніж достатньо мати пробивного менеджера чи продюсера, а ти будеш лише виконавчою ланкою. Життя така непередбачувана річ, і тим прекрасна… Якщо ти опинився у цей час тут, отже саме тут, і саме у цей час ти потрібен. Настане час – дзвіночок проб’є.

- Кого розцінюєш як конкурента у розважальному бізнесі?

- Скажу від свого імені і імені моїх колег. Дуже хочеться мирової, аби нарешті підняли козацький, братський кухоль символічного вина, за яким усі могли би поплескати по плечу і підтримати одне одного. На жаль, не усі вміють розрізняти де здорова, а де нездорова конкуренція. Не завжди усмішка видає істинний замисел людини. Я уникатиму товариства таких людей. Моя лінія не передбачає переможців чи переможених.

- Назви свої сильні та слабкі якості. Що вдається Тобі найважче?

- Слабкі: мене переслідує лінь, з якою я постійно борюся. Взагалі я дуже самокритичний, мені скажи один негативний відгук  і 19 позитивних – я завжди зверну увагу на негативний і працюватиму над цим. Скажу так, візуально уже все вдіяла матінка природа (сміється, - ред.). Те, що стосується якихось розумових чи професійних навичок – на те і даний час, перебування у Луцьку. Я в собі відчуваю нестачу продуктивності, мені здається, що в тижні замало днів. Аби після неділі був ще один вигаданий день. Основний комплексний мінус – лінь. Сильна сторона – те, що я не відходжу від своїх принципів. Маю на увазі, якщо ти займаєшся якоюсь справою, то, як мінімум, роби її стабільно і добре. А ще…я дуже незграбний, фанат творчого безладу, зате я вмію пледом наклепу усі свої таргани ховати від очей (сміється, -ред.). Насправді, я не вмію хороше говорити про себе. Ще трохи і я розповім, що був судимий. Жартую. Хотілося б так думати (сміється, - ред.).

- У 2016 році ти потрапив у рейтинг ТОП – холостяків Луцька. Багато жінок вважають тебе завидним нареченим. Розкажи трішки про особисте. Чи не змінився твій сімейний статус? Можливо варто уже шукати ведучого й на власне весілля?

- Кажуть, щастя любить тишу. От нехай воно і побуде в тиші на безстроковий термін. Відповім так – воно є. Я взагалі радий цій новій сторінці свого життя, яка передбачає нові емоції, нове середовище, яке позбавлене будь-чого старого. Кажуть правду, ці емоції дуже окриляють. Тому от така відповідь. З мене до речі кепкують друзі з приводу того, хто ж вестиме моє весілля. Імовірно, я проведу цей день у якійсь хижі десь дуже-дуже далеко звідси.

- Розкажи про те, як минає день Микити Чибаря.

- Моя дисципліна розпочинається з застеляння ліжка. Опісля артикуляційна зарядка: імітація звуків, розспівування (аби ніхто не почув). Далі гігієнічні процедури, обов’язково великопорційний сніданок, адже це мій заряд енергії. Люблю моніторити аналітику гумористичних програм, посткавеенівських проектів, усе те, що може дати мені будь-який багаж як людині, яка претендує на спеціаліста у цій сфері. А далі по-можливості: спортивний зал, перебування і в студії, і в редакції. Однозначно одне знайомство. Кажуть, варто привити собі звичку заводити нове спілкування щодня. Воно може принести у життя щось нове та змусити по-новому поглянути на багато речей.

- Який він, Микита Чибар, без камер, публіки та мікрофонів?

- Очевидно дуже вразливий, дуже аналітичний, прогнозист, реаліст. Є таке чудове слово емпатичний, коли я навіть на рівні дотику хочу подивитися на себе зі сторони. Я трішки живу майбутнім, взагалі не розумію тих людей, які живуть одним днем. Як можна думати про сьогоднішній день, коли у нас далеко не все стабільно, кого ми обманюємо? Можна жити в рожевих окулярах, але настане час коли захочеться їсти, одягнутися, потурбуватися про близьких людей. От такий дуже аналітичний Микита Чибар, ну і, звичайно, сентиментальний.

Розмовляла Олександра МІСТЮК

Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Виклад
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
У піцерії  «Фелічіта» в Луцьку отруїлося 10 людей. Про це повідомили у прес-службі рятувальників. 14 липня до ДСНС надійшла інформація що, протягом 11-12 липня до обласної інфекційної лікарні з діагнозом гострий гастроентероколіт госпіталізовано 10 осіб, які відвідували піцерію «Фелічіта» у   Луцьку. Станом на 15 липня у лікарні перебуває 10 осіб. Проводиться комплекс протиепідемічних заходів.
Новини компаній
Кожен з нас хоча б раз потрапляв під дощ в незручний момент. Одяг, зачіска і макіяж, потрапляючи під краплі дощу,псують  зовнішній вигляд, а настрій безповоротно псується. Що робити? Вірно, брати парасольку. Але багато людей не люблять носити з собою цей аксесуар через його некомпактні розміри й невідповідность кольору з одягом. Рішення проблеми - Mini Umbrella. Що це таке? - Парасолька з міцною металевою основою. Це дозволяє використовувати її навіть при...
Суспільство
На Волині  керівник одного із обласних державних вищих навчальних закладів  вимагав  20 відсотків від щомісячного виторгу у підприємця за безперешкодне встановлення та функціонування на території навчального закладу кавового апарата. Про це повідомили у   прес-службі прокуратури області. “Своїми діями директор дав зрозуміти підприємцю, що іншим шляхом він не розмістить кавовий апарат, тому той погодився на таку вимогу”, – йдеться у повідомленні. Всього кер...
Суспільство
У Луцьку надійшло повідомлення про замінування головного корпусу Луцького національного технічного університету і житлового будинку. Про це повідомляє  ІА ВолиньPost. Відомо, що повідомлення про замінування надійшло вранці 10 липня. Окрім, корпусу університету, що на вулиці Львівській, 75, повідомили і про вибухівку у житловому будинку на вулиці Бенделіані, 3.
Новини компаній
Століття технологій захоплює не тільки дорослих. Більшість дітей з самого раннього віку піддаються впливу інтернету, онлайн-ігор і все менше проводять час на вулиці та зовсім перестають грати в розвиваючі ігри. Ви батьки, і вас не оминула ця проблема? Тоді спеціально для вас ми пропонуємо Magic Dough - пластилін для дитячої творчості, яким із задоволенням будуть займатися і малюки, і підлітки. Magic Dough - це набір для ліплення, який включає в себе інстру...
Кримінал
У  Головному управлінні Державної фіскальної служби у Волинській області правоохоронці проводять обшуки   у справі про заподіяння збитків державі на 190 млн гривень. Про це у Фейсбуці написала перший заступник директора Державного бюро розслідувань Ольга Варченко. Вона повідомила, що ДБР, поліція і ГПУ зараз проводять обшуки у приміщенні відомства. Жінка зазначає, що слідчі викрили протиправну схему, у якій брали безпосередню участь співробітники ДФС. Влас...
Суспільство
У Луцьку в Центральному парку культури та відпочинку імені Лесі Українки хочуть облаштувати танцювальний майданчик і  світлову атракцію у вигляді світлового тунелю. Про це розповів радник Луцького міського голови Ігор Поліщук, – пише ІА  ВолиньPost. За його словами, у парку зроблять нову світлову атракцію, схожу на ту, яка є в парку імені Горького, що в Москві. «Там є гарний світловий тунель. Хочемо зробити щось на зразок цього в Луцьку. Цей тунель буде зн...
Новини компаній
На ринок іграшок увірвався справжній ураган, який підкорив не тільки дітей, а й дорослих - машинки Trix Trux. Яскравий, незабутній подарунок надовго залишиться в пам'яті іменинника і його друзів. Що являє собою цей цікавий набір: - машинка з великими колесами Trix Trux; - гнучка пластикова траса, з деталей якої навіть 3-річний малюк зробить неповторну дорогу для своєї улюбленої машинки; - трамплін «хвиля» і «гірка»; - перешкода «сходи»; - струни для викона...
Економіка
На луцьких ринках стартував сезон продажу традиційних літніх смаколиків: кавунів та динь. І хоча ціна поки "кусається", продавці запевняють: "зате без хімікатів". Знайти зелені смугасті плоди не важко: кавуни заполонили чимало торгових прилавків на ринках. Експерти кажуть: ціни на кавуни в Україні в липні поточного року зросли в 4,8 раза у порівнянні з липнем минулого року. На "Варшавському" і "Центральному" ринках ціни на кавуни однакові: продавці хочуть...