«Загнуздане лошатко» або "Що відчуваєш, коли носиш брекети"

Кожен з нас мріє про «голівудську» усмішку. Але іноді природа робить так, що свій нестримний сміх змушений стримувати. А все через що? Бо в тебе в роті «третій зайвий», бо твої зуби випуклі і криві, бо якийсь зубчик вирішив обійняти свого «білого сусіда». А ще через те, що підбігає дівчинка і питає: «В тебе ото клик?» або «Ти що вампір?»

І тут нарешті настає та хвилина, коли ти зібрався з думками, береш переповнений гаманець і чимчикуєш до стоматолога. (Порада: краще нехай це буде все спонтанно) Йдеш по вулиці і думаєш… А чи повернуся я додому беззубим, а чи з повним ротом залізячок і т.д.

Вже від запаху лікарні починаєш «мліти». Зустрічає привітна медсестра і просить сідати в спецкрісло. Зручно вмощуєшся і розкриваєш домівку зубчиків. І спеціальний прилад в руках тендітного стоматолога оглядає твої «жувальники».

«Ну що ж, зайвий зуб у тебе виріс», – усміхнено говорить лікар. (А в неї усмішка така, що позаздрить кожен) На мовчання вона продовжує: «Сьогодні повинна видалити цей «сюрприз» і через тиждень знову до мене».

Сором’язливо запитуєш: «А можна в переддень наступного прийому вирвати? Бо соромно ходити без переднього зуба. Та ще й журналістом працюю». Все ж таки стоматолог переконав, бо потрібно, щоб рана загоїлась. Встаєш з крісла, береш направлення і зі страхом в очах прямуєш до хірурга-стоматолога. Дорогою уявляєш ці великі плоскогубці. Переживаєш, тремтиш, бо ще змалечку боїшся крові (Мамо, вибач, але твоя мрія — бачити в білому халатику свою доцю, не здійсниться!) Перед тобою виходить жіночка, як зайченя з мультику, великою щокою. Запитуєш: «Боліло Вам?». Вона кивнула, що ні. Насправді тобі від цього легше не стало. І знову сідаєш в «омріяне» крісло. Хірург «щось» вводить, і через 30 секунд твоєличко німіє так, що кліпнути оком не можу. Через хвилину бачиш свій «молочник» у маленькому «коритці». Місію виконано.

Прийшла пора знову йти до любителя наших зубчиків. У цьому випадку – любительки, яка взялась працювати над твоїм комплексом. Вмощуєшся знову у дуже зручне крісло. Потім тебе трошки «підвищують». Ти постійно маєш таку звичку – запитувати щось під час того, як хтось працює. «А що Ви будете робити? А це боляче? А Вам подобається ця робота? Всі звикли, що стоматолог – це чоловік, чому Ви обрали цю професію?».

Говориш допоки можеш, бо далі твої зубчики потрапили за кольорові ґрати-брекети. Перше відчуття? Ти боксер, який ось-ось виходить з крісла на ринг. Капа в роті. Йднш вулицею і боїшся усміхнутись сонечку. Сідаєш в тролейбус, а контролер запитує: «Дорослий?» На що нерозбірливо відповідаєш «Студентський». Телефонуєш до мами, а вона: «Ну бігом заговори щось». Твоя розповідь супроводжувалась неньчиним сміхом: «Мамо, мені завжди було шкода тих коників, котрим рота «загнуздували. Тепер у тебе «загнуздана» дочка».

Спочатку боляче їсти… Довелось відмовитись від твердих продуктів. Постійне відчуття, що у тебе повен рот. А плюс в тому, що відчуваєш себе немовлям, якому труть яблучка, купують йогурти, товкачиком мнуть картопельку у супчику… Хіба ж не дитинство?

Брекети – своєрідний ботокс для губ, але про це ти не мрієш. Хочеш лише усміхатись, не стримуючись, на всі 32.