Азаров наказав розпродати залишки країни

Отже, премʼєр наказав терміново переглянути списки обʼєктів, що знаходяться в їхньому управлінні, і запропонувати частину з них до приватизації. В першу чергу це стосується керівників міністерств інфраструктури, промислової політики, а також аграрної політики та продовольства.

Аргументи Азарова: в 2013 році уряд планував отримати від приватизації 10,9 млрд гривень, а на 1 листопада 2013 року надходження становили 982,7 млн гривень, або 9 % від плану.

Ласі шматки

Зазначимо, що недоотримання коштів від приватизації – в Україні явище хронічне. Так, у 2011 році ця стаття доходів держави становила 6,7 млрд гивень, або 67,6 % від запланованого. Можна сказати, показник непоганий. Проте, на жаль, його досягнуто завдяки продажу стратегічних об’єктів – обленерго. І то, ККД від приватизації навіть, здавалося б, привабливих підприємств неймовірно низький – результати торгів перевищують стартові значення на 3,6–4 %. Грубо кажучи, держава виручає від приватизації катастрофічно мало, що ставить доцільність самого процесу під сумнів.

Причини ганебного стану речей – поширеність рейдерства в Україні, жорсткі обмеження для учасників приватизації, практика продажу «для своїх» бізнес-груп тощо. Ці явища виключають конкурентність претендентів на держактиви та, як наслідок, зумовлюють неефективність приватизації з погляду інтересів держави. Мабуть, в уряді знають про всі підводні течії, бо на цей рік запланували до продажу переважно дрібʼязок за виключенням підприємств «Сумихімпром», «Електронмаш», кількох ТЕЦ і 45 переважно малоприбуткових шахт. Тож дивуватися «корективам» Азарова немає чого.

Премʼєр недаремно назвав три міністерства інфраструктури, промислової політики, а також аграрної політики. Вони справді мають в управлінні привабливі підприємства. Складається враження, що їх приберігали на потім, скажімо, на випадок кризи, коли державі терміново потрібні кошти.

Візьмемо Мінагрополітики. В управлінні відомства є справді ласі обʼєкти. Наприклад, найбільший гравець на вітчизняному аграрному ринку Державна продовольчо-зернова корпорація України має 24 елеватори, 18 комбінатів хлібопродуктів, 17 млинів, один круп’яний і два комбікормових заводи, а також два портові елеватори – Одеський і Миколаївський. Бізнес, і не лише вітчизняний, залюбки придбав би ці активи.

Або ж візьмемо лікеро-горілчані чи ще краще – спиртові заводи. В минулому році депутати вкотре намагалися вилучити з переліку недоторканних для приватизації обʼєктів «Укрспирт» і 80 спиртзаводів. Проте законопроект не пройшов. І справа не лише в державній монополії. Насправді спиртзаводи декого непогано годують, а тому яка може бути приватизація?

Ще одне небідне на активи відомство – Мінінфраструктури. В його управлінні вистачає «розмінних монет» – лікарень, технікумів, санаторіїв і навіть палаців культури. Проте є й привабливі обʼєкти. Наприклад, зо два десятки морських торговельних портів і судноплавних компаній, кілька судноремонтних заводів, аеропорти й авіапідприємства, вагоноремонтні заводи тощо. І, нарешті, в управлінні міністерства є «Укрзалізниця» – підприємство стратегічне для країни, але чому би й ні?

Навряд чи варто очікувати, що ці підприємства приватизують поточного року. Питання не лише в тому, що вони нишком годують чиїсь «сімʼї». Краще, звичайно, продати ласі шматки, наприклад, після підписання Угоди про асоціацію. Зона вільної торгівлі обіцяє закриття в Україні значної кількості підприємств, а тому надходження до бюджету різко впадуть, а кількість безробітних на утримання збільшиться. Тож останній виток приватизації допоміг би пережити цей перехідний період.

Є інші способи

Лише в «совку» приватизацією затуляють бюджетні дірки чи гасять фінансові пожежі. В нормальних країнах залучення приватних інвесторів слугує модернізації підприємств. А для наповнення казни існують інші способи.

Уряду теж не варто поспішати продавати держактиви. Справді величезний резерв для бюджету, наприклад, валютні кошти, які є на руках населення. Ще минулого року фіксувалося зростання доходів громадян і в уряді пішли розмови про $100 млрд вільних грошей. На початку поточного року банкіри точніше підрахували, скільки грошей на руках населення, – близько $24 млрд.

Ці суми давно муляють чиновникам. В уряді та НБУ щоразу виникають ідеї кшталту введення 10 % податку на продаж валюти чи «простої» конвертації валютних депозитів на гривню. Досі влада не наважувалася на подібні трюки, проте, схоже, дійшла черга й до них. Перший дзвіночок – введення обовʼязкового продажу 50 % вирученої валюти експортерами. Захід тимчасовий і непопулярний, проте здатний трохи витягнути фінанси, і нічого продавати не треба.

Крім цього, забувають (чи замовчують) про неймовірно потужний фінансовий ефект, який могла б дати боротьба з тіньовою економікою та її матінкою корупцією. Потрусити можна скрізь: тіньові потоки на митниці, «вилучення» грошей за оплату за послуги ЖКГ і тотальне розкрадання бюджету тощо.

Звичайно, ніхто цього не робитиме, бо панівна верства живе за рахунок державних ресурсів. Проте, схоже, настали настільки скрутні часи, що звичайні пожежні заходи вже не спрацьовують. Не можна нескінченно довго тягнути з економіки, не даючи нічого взамін, – це суперечить закону збереження енергії. Історичний момент такий, що всім, хто має надлишки, зрештою доведеться ділитися.