Волинський герой розповів про лікування в Ізраїлі

Волинянин Олександр Гуч, якого поранили на Майдані, продовжує лікування в Ізраїлі.

Хлопець поспілкувався з журналісткою видання "Волинь Нова", розповів про те як почувається, що відкрив для себе нового та що зробить, коли повернеться в Україну.

 Саш, чого тобі не вистачає в Ізраїлі?
 Нема з ким поспівати українських народних пісень (усміхається). Пригадую, торік саме у цей час були на табірній грі «Звитяга» в цуманському лісі, ввечері співали з хлопцями і дівчатами біля багаття. Та загалом нема враження, що батьківщина — десь далеко. В Ізраїлі проживає численна діаспора українців. Вони допомагають у клініці як волонтери, уважно ставляться до мене і до мого пораненого товариша Артема Запотоцького. На стіні біля ліжка висить український прапор, який примандрував разом зі мною вже у п’яту палату. Попросив маму, щоб привезла його з дому, коли їхала до мене.

Що змінилося у твоїх переконаннях після революції на Майдані?
Збагнув, що російськомовні українці теж неабиякі патріоти. Гадаю, варто подякувати Януковичу, бо він єдиний з усіх президентів зумів об’єднати Україну.

Твоє життєве кредо?
Не будьте байдужими — дійте!

На батьківщині Олександра Гуча називають героєм…

Це, звичайно, приємно, але навіть якби так не вважали, не дуже засмутився б: не заради звань поїхав на Майдан. До поранення мало хто знав, що я в Києві. Якби не спіймав кулі, міг би набагато більше зробити.

Про що думав, коли поранили? 

За одну хвилину багато чого промайнуло у голові. Спочатку перепросив у пораненого земляка, побратима Хоми, що не можу його відтягувати з поля битви, оскільки самого підстрелили. Тішився, що коліно ціле. Міркував: або стечу кров’ю, або хтось мене винесе з-під обстрілу. Хотів мамі зателефонувати і попрощатися наперед. Та схаменувся. Бо якби розповів, що трапилося, то вона, певно, інфаркт схопила б. Пізніше обманював, що впав зі сходів і зламав ногу.

Якби був зараз в Україні при доброму здоров’ї, чим би зайнявся?
Приєднався б до луцьких бійців. У спокійніші часи влаштовував би своє життя. Приміром, міг би майструвати дерев’яні альтанки і гойдалки.

 Які твої останні приємні відкриття?
 Враження від перебування в клініці — лише позитивні, нема на що нарікати. У вільний від процедур час пізнаю культуру і звичаї цієї дивовижної країни. Познайомився з земляками, які багато років тому емігрували до Ізраїлю. Вони називають себе жидобандерівцями, одягають вишиванки і не сплять ночами, переглядаючи новини з України. Приносять нам гостинці, влаштовують пікніки. Вважають своїм обов’язком допомагати пораненим, оскільки ті зуміли змінити ситуацію в країні.

 Що для тебе означає Україна?
 Це її народ, історія і звершення повстанців. Себе вважаю патріотом, бо люблю свою країну. Навчив арабську медсестру вітатися «Слава Україні!». Росіяни, з якими тепер листуюся, пишуть мені українською мовою. Це вельми радує.

Як вдається зберігати силу духу?
Завдяки рідним і друзям. Небайдужі люди з різних куточків світу передають мені слова підтримки. Навіть мама вже менше хвилюється, бо переконалася: я — в надійних руках.