Волинянин після поранення повінчався та знову відправився в зону АТО

9 вересня на Театральному майдані лучани проводжали бійців батальйону «Айдар» у зону АТО. Серед тих, хто зібрався в дорогу, був і Андрій Нагай – кореєць з українською душею. Буквально напередодні з дружиною Людмилою він узяв церковний шлюб, де були присутні їхні чотирирічна донька та на рік молодший син. Тим часом у цього подружжя є дорослі діти і навіть онуки, оскільки обоє вже мали сім'ї. Про романтичну історію їхнього кохання я дізналась, зустрівшись цими днями з Людмилою.

       ДОРОГА ДО ЩАСТЯ ДОВЖИНОЮ В 20 ЛІТ
     Батько Андрія був військовим. Тож сім'я не раз міняла місце проживання у колишньому Радянському Союзі. На початку 80–х минулого століття опинилася в Луцьку. Обласний центр Волині став містом, де батько закінчив свою військову кар'єру.
     — А познайомились ми з Андрієм у 1984 році, — почала розмову Людмила, яка родом із Рівненщини. — Я їхала до Києва вступати в театральний інститут імені Карпенка–Карого. Андрій направлявся до Луганська — хотів стати курсантом військового училища. Зустрілись ми у поїзді…
     І, певно, тоді зародились їхні почуття. Життєві обставини трохи підкоректували плани молодих людей. Через захворювання голосових зв'язок дівчина змушена була забути про сцену. Андрія при вступі у військове училище спіткала невдача. Незмінними залишились теплі стосунки. Хлопець приїжджав до Людмили на Рівненщину. Вони зустрічались, спілкувались. Він навіть пропонував вийти за нього заміж. Але, як каже сьогодні Людмила, мабуть, не дуже наполегливо. Тому й не сприйняла пропозицію всерйоз. Вона провела його на службу в армію, але, знову ж таки, не обіцяла, що буде чекати. Листувались. Після армії Андрій знову кликав до шлюбу, але…
     Так мало бути, щоб кожен із них створив свою сім'ю. У Людмили народилось троє синів, а в Андрія — донька і син. І навіть тоді, як вже вони росли, чоловік хотів, щоб вони з Людмилою поєднали свої долі. Та стримувало обох те, що діти були ще маленькі. Тому не стали нічого ламати у своєму житті.
     У 90–х роках жінка якийсь час була за кордоном. А коли повернулась, вони знову зустрілись. Видно, долю не обминути.
     — До речі, дружина Андрія і мій чоловік, знали про наші почуття, які не покидали нас із молодих літ, — розповідає Людмила. — І чули, як Андрій казав: «Якщо тільки Люда захоче, то ми будемо разом…».
     І настав той довгоочікуваний день. Вона відповіла Андрієві: «Так». Заради того, щоб бути в парі, вони розірвали перші шлюби. І в 2006 році у Луцьку почали своє життя, як кажуть, із нуля. Власне, це сталося тоді, коли діти виросли (сьогодні вже четверо онуків подарували батькам). А у 2010–му на світ з'явилась уже їхня спільна донька, яку назвали Олександрою, через рік — син Євген. Чи шкодують, що саме так склалось життя, що так багато літ нібито втрачено, бо вони не були удвох? 
     Судячи зі слів жінки, жалю нема — що прожито, то прожито. Але є переконання: видно, Богові так угодно було, аби вони вже у зрілому віці зійшлися і по–особливому оцінили такий дарунок долі.
     
     РЕВОЛЮЦІЯ ПОКЛИКАЛА АНДРІЯ НАГАЯ ДО САМООБОРОНИ
     Хоч і не просто починати все заново, бо жити доводиться на найманій квартирі, але вони нарешті разом. І цим усе сказано. Останнім часом Андрій працював на фірмі «Теріхем–Луцьк», але тут пройшло скорочення. Чоловік розрахувався, був без роботи. Це співпало з початком подій на Євромайдані у Києві. Андрій, кореєць за національністю, але українець у душі, вступив до Самооборони Волині.
     — Спочатку мені не дуже подобалось, — каже Людмила, — що Андрій міг добу, а то й дві не з'являтись вдома. Як і кожній жінці, неприємно, коли не знаєш, де чоловік. Але потім все стало на свої місця. Я знала, що самооборонівці їздили охороняти кордон із Білоруссю. Пізніше з товаришами вирушив до Харкова, де треба було налагоджувати Самооборону. А після Харкова — в Луганськ. І вже там, у військкоматі, його поставили на облік. Він потрапив до батальйону «Айдар».
     Почалась антитерористична операція — тижні, місяці тривог і переживань. Перші поранені, вбиті. Нескінченні дні жалоби. Це тут. А там…
     — Андрій бачив смерть, — продовжує Людмила, — бачив, як хлопцям голови відривало. Його декілька разів контузило. За переживаннями я не помічала, коли кінчається день і починається ніч. Тільки молилась за чоловіка і за тих, хто поруч із ним. А в серпні його поранило. Направили до Харкова, але там був такий наплив важкопоранених, що йому запропонували лікуватися в Рівному, Львові, Києві. Ми вибрали Рівне, куди можна дістатись літаком. Поки він летів, я домовилась із адміністрацією Луцького військового госпіталю, щоб його сюди поклали. Хлопці із Самооборони перевезли Андрія до Луцька.
     — Ви його відвідували, розмовляли з ним — відчували, що чоловік, одужавши, поїде знову на Схід?
     — А я це знала із самого початку, як тільки Андрій потрапив до «Айдару». Він не раз говорив, коли ми розмовляли по телефону, що стоятиме до кінця. Айдарівці — це не хлопці, яким по 18 — 20 років. Це вже досвідчені мужчини. Вони дуже відповідальні і хочуть, щоб та страшна війна не прийшла сюди, до їхніх сімей, їхніх дітей.
     Від Людмили я почула і такі зворушливі слова:
     — Якби не малі діти, теж не сиділа б удома, бо кожен повинен захищати свою державу. У мене троє дорослих синів. Тепер переживаю: сьогодні їх заберуть чи завтра? Старшим уже прийшли повістки. В одного двоє малих діточок, у другого — немовлятко народилось.
     
     ОТЕЦЬ МИХАЙЛО ПОВ'ЯЗАВ ЇМ РУШНИКОМ РУКИ
     Якраз тоді, коли Андрій після лікування в госпіталі мав від'їжджати на Схід України, вони з Людмилою вирішили узаконити свої стосунки.
     — Справа в тому, — зізнається жінка, — що ми хотіли це зробити з самого початку, як тільки стали жити разом. Але, скажу так, обставини складались не на нашу користь. Починати сімейне життя в такому віці непросто — це ж із нуля. До того ж ми втратили дорогих нам людей — і знову відкладалось офіційне одруження. Коли чоловік уже був у зоні АТО, то говорили, що як тільки закінчиться війна, зареєструємо шлюб, щоб донька та син були «легальні» і перед Богом, і перед людьми.
     А сталось це швидше. І значною мірою завдяки отцю Михайлу — настоятелю храму УПЦ Київського патріархату села Маяки Луцького району. Він благословив айдарівців перед першим їхнім від'їздом на Схід. Згодом їздив у зону АТО, мав духовне спілкування з бійцями. І Людмилі переказував від Андрія вітання. І до вінчання благословив їх.
     Перш, звичайно, була урочиста реєстрація шлюбу в Луцькому рацсі. Поспішало подружжя, знаючи, що після одужання Андрій знову буде там, де обороняють Україну. Другого вересня принесла заяву. Прийняли її, але сказали, що треба місяць чекати, бо так передбачено законом. Та після того, як жінка розповіла про їхню з Андрієм ситуацію, ці умовності зняли. Вистачило довідки про поранення чоловіка, щоб через день, 4 вересня, їхній шлюб зареєстрували.
     — Ми спеціально вибирали будень, — каже Людмила. — Хотіли тихенько розписатись і вже вдома з дітками відзначити цю подію. Але не так вийшло, як думалось. Підходимо до рацсу, а там уже айдарівці з дружинами. Квіти, вітання, традиційне шампанське. Зате завдяки цій зустрічі познайомилась із бійцями — тими, хто поруч із Андрієм на Сході. Одне слово, з його бойовими побратимами, котрі, як і він, щодня ризикують життям.
     А потім зателефонував отець Михайло — призначили день вінчання.
     — Вибрали понеділок, 8 вересня, знаючи, що у вівторок айдарівці вже вирушають у дорогу. Цього дня спочатку охрестили своїх діток — Олександру та Євгена. Раніше не могли цього зробити, бо наш тато не був хрещений. Він пройшов цей обряд лише тоді, як вперше їхав на Схід. І знову — приїхали до церкви села Маяки й чуємо, що дзвони виграють, мов на велике свято. Це отець Михайло та друзі Андрія потурбувались, щоб таїнство вінчання стало для нас особливим — урочистим, незабутнім.
     …Коли перед вінчанням мова зайшла, як будуть одягнені Людмила і Андрій, то без обговорень зійшлись на одному: вона постане перед вінцем в українському строї, він — у формі вояка, з якою не розлучається уже не один місяць. І дітки були у вишиванках. І коровай особливий — з тризубом, у кольорах національної символіки, із написом «З любов'ю від «Айдару»!
     Провівши Андрія на Схід України, Людмила Мунтяну (прізвище жінка не змінила, бо «багато документів довелося б переробляти») молиться за чоловіка і за всіх, хто став на захист України.
     — Андрій завжди хотів бути військовим, — каже жінка, тамуючи сльози. — Ця мрія не збулася в юності. Зате став вояком тепер. Ось у такий тривожний і відповідальний час.

АТО Луцьк допомога АТО
Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
Поки ще ніхто не оцінював
Автор
(0 оцінок)
Актуальність
(0 оцінок)
Виклад
(0 оцінок)
Я рекомендую
Ніхто ще не рекомендував

Коментарі

Коментарі призначені для обговорення, вияснення цікавих питань. Адміністрація сайту попереджає, що коментарі з використанням ненормативної лексики, пропагандою насилля та образою честі та гідності будуть видалятися.

Суспільство
Попри холод, кажуть медики, люди все одно цим грішать. А це може обернутись серйозними проблемами, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Одягаючись взимку варто пам'ятати про багатошаровість одягу. Це допоможе зберегти тепло та не відчувати сильний перепад температури заходячи в приміщення. Але не всі вважають, що є єдина правильна система. Окрема ж тема - голі щиколотки. Лікарі кажуть, що такий стиль допустимий, але не в час морозів. Бо взимку отримати переохолод...
Суспільство
Не усі з кандидатів медики за фахом, але юристи стверджують, аби очолити поліклініку профільна освіта не обов'язкова, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Претендентів на посаду було троє. Олесь Марищук, який очолював цю поліклініку вже 6 років. Тож, колектив його вже знає. А от з Юрієм Хоміком  та Тамарою Чигирин люди знайомі не так близько.  Генерального директора обирали семеро членів комісії, серед них працівники медзакладу, представники райради і громадськос...
Суспільство
Добровольцям нададуть статус учасників бойових дій. Відповідне рішення таки схвалили народні обранці, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Доброволець Андрій Омельчук пригадує, як в 2014 році волиняни рушили на схід України. Про документи і статуси, - каже Андрій,- тоді ніхто не думав. Особисто він вперше замислився про це тільки тоді, коли віз на Волинь загиблого Рустама Хамраєва. За 5 років війни про бійців-добровольців дбали хіба що на місцевому рівні. Приміро...
Суспільство
Луцька баскетбольна команда "Волинські патріоти" повернулися зі спеціальної олімпіади України із золотом. Ця перемога особлива для команди, адже і її учасники - особливі, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Баскетбол так захопив "Волинських патріотів", що вони вирішили далі розвиватися як успішні спортсмени. Допомогти хлопцям відгукнулася відома луцька команда БК "Старий Луцьк - Університет". У двох команд відбулося перше спільне тренування. Спортсмени зі "Старо...
Суспільство
У Луцьку відбувся турнір з волейболу присвячений пам'яті Віктора Мандзика. Це капітан Служби безпеки України, який загинув захищаючи кордони України у 2015-му році, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Турнір імені Віктора Мандзика відбувається втретє. Цього року у ньому взяли участь шість команд.  Підтримує турнір і мама загиблого героя. Каже, дуже тішить, що її сина пам'ятають не тільки рідні, а й друзі, колеги, знайомі. Для учасників це передусім пам'ять про к...
Суспільство
Дівчина любить тварин, знає їхні потреби і щотижня приїжджає в комунальне підприємство "Ласка", щоб допомогти, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Традиційно Оксана приїздить не з порожніми руками. Волонтери приносять, хто що може: хтось вологий чи сухий корм, а хтось ошийники чи предмети догляду. Щоразу пишуть заяву на прийняття благодійної допомоги. Оксана вигулює собак та годує їх. Сьогодні її перший підопічний - Буль. Новим знайомим він радий. Зараз Булю - 8...
Суспільство
Філія «Укрзалізниці» Українська залізнична швидкісна компанія (УЗШК) у жовтні оголосила конкурс на забезпечення харчуванням і надання додаткових послуг пасажирам швидкісних потягів. Компанії, які беруть участь у тендері, повинні не лише годувати пасажирів і працівників філії УЗШК на території технічної пасажирської станції «Дарниця», що обслуговує потяги «Інтерсіті», а й надавати інші, не пов’язані між собою послуги: встановити мережу Wi-Fi точок, до яких...
Суспільство
Такі заняття тут проводять вже впродовж трьох років. Цього разу вихованці міського реабілітаційного центру бавилися та вчилися працювати в команді разом із учнями четвертої гімназії, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Вікторія Колодяжна, яка проводить цей урок, розповідає, що спочатку це було громадською ініціативою. А вже згодом переросло в цілу організацію.  Для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку - це  чудова нагода вийти зі своєї зони комфорту та...
Суспільство
На черговому засіданні виконкому посадовці проголосували за розірвання договорів із двома такими підприємцями. Йдеться про "АТП 10 701", яке обслуговує маршрути 3, 9, 18 і 26А, та про підприємця Оплачка, який працює на 32 маршруті, - йдеться у сюжеті 12 каналу. Договори будуть дійсні до 11 грудня. За цей час Луцькрада повинна знайти перевізників, які погодяться тимчасово попрацювати на цих маршрутах, аби лучани не відчували незручностей. У АТП 10 701, з як...