У Луцьку можна утилізувати комп'ютерну техніку

Де подіти неробочий комп’ютер, який припадає пилюкою в кутку кімнати чи займає місце у шафі

Часом виникає думка: «Потрібно викинути цей непотріб», але відразу постає наступне запитання «Куди? Просто на смітник?» На жаль, більшість людей так і чинить, однак комп'ютерну техніку, що вже «померла», потрібно утилізувати. Мільйони комп'ютерів, принтерів та моніторів крім цінних компонентів (дорогоцінних, кольорових і чорних металів) містять і шкідливі речовини (наприклад, ртуть, свинець і полімери).

Незважаючи на це, щороку в Україні на смітники потрапляє 500 тисяч тонн електронного сміття, зазначають у державному підприємстві «Укрекоресурси». Якщо юридичних осіб жорстко регламентує закон, то щодо фізичних осіб жодні нормативно-правові акти не діють. 

Варто нагадати, що списання техніки організація має підтверджувати фактом утилізації комп'ютерів та оргтехніки. Для комерційних організацій це норма запропонована Законом України «Про відходи», а для державних – Постановою Кабміну «Про затвердження порядку списання об'єктів держвласності» та наказом Держказначейства «Про затвердження Типової інструкції про порядок списання матеріальних цінностей ...». Тобто списана, але не утилізована техніка – це серйозне порушення закону, не кажучи вже про загрозу навколишньому середовищу. 

Кореспондент Район.Луцьк вирішила дослідити чи можливо у Луцьку утилізувати стару оргтехніку, не порушуючи закон.

Озброююся міфом: нібито маю старенький розбитий монітор від комп'ютера і телефон без кнопок. Прочитала в мережі, що виносити такі речі на смітник не можна, хочу утилізувати, щоб не шкодити природі.

У мережі знаходжу достатньо компаній, які збирають та переробляють комп'ютери. Сайт повідомляє, що «ВДМ-Україна» має представництва у кожному місті України. Телефоную у фірму. Чоловік на тому кінці дроту відповідає, що хоч і займається утилізацією, проте мені варто звернутись до менеджера. І кидає слухавку. Перша спроба провальна.

Менеджер компанії «Меліка» повідомляє, що співпрацюють вони переважно з організаціями, проте радо допоможуть і простим громадянам. Про кінцевий пункт утилізації мовчить.

Наступного дня вирушаю на пошуки місць утилізації містом. Натрапляю на ремонт комп'ютерів на вулиці Винниченка. Там хлопець уважно вислуховує прохання.

«Панянко, не навантажуйте ні себе, ні мене. Винесіть що у вас там є на смітник безхатченкам. Вони зрадіють», – заявляє він.

На мої заперечення щодо кольорових металів та впливу на екологію лише усміхається.

Далі прямую на ринок. Там про утилізацію навіть не хочуть слухати. І лише один продавець реагує та пропонує купити у мене зламану техніки. Та коли дізнається, що з собою я нічого не принесла, заявляє, що «про повітря не розмовляє».

Великі торговельні мережі як-от «Comfy» та «Фокстрот» про переробку техніки й не чули. У«АБВ-техніка» продавчиня розповідає, що періодично проводять акції обміну старої електроніки на нову. Зібране відвозять на склади, куди зламана оргтехніка потрапляє далі – невідомо.

Почувши ще кілька відмов у інших торгівельних та ремонтних точках, вирішую припинити пошуки у Луцьку.

Експеримент можна вважати завершеним, а висновок лише один – пункти прийому електроніки у нашому місті практично відсутні. Містян мало тривожить проблема охорони навколишнього довкілля, а з боку влади немає навітьжодних намагань навести лад у цьому питання чи принаймні проконтролювати дотримання законів у сфері екології.  

Для здійснення задуму потрібно докласти зусиль і обійти десяток служб. Проте віримо, що справжнім захисникам природи нічого не завадить.