В гостях у 0332

В останні декілька тижнів молодь обговорює майбутні вечірки від ді-джея MAX FREEMAN. Вважається, що свого часу саме він найбільше долучився до популяризації на Волині таких напрямків клубної музики, як progressive trance i vocal trance. До того, ж чимало людей знають його, як активного блогера. За його сторінками у соціальних мережах вКонтакте та Facebook слідкує декілька тисяч людей. У 2011 році Макс змінив місце проживання і тепер є не надто частим гостем на теренах України. Тому тур під назвою MAX FREEMAN M30Y BIRTHDAY TOUR викликав неабияку цікавість з боку клубної молоді. Напередодні його початку ми вирішили задати декілька запитань винуватцю події

Привіт. Давай почнемо з загального запитання. У чому полягає основна місія ді-джеїв?

- Привіт. Напевно, перш за все основним покликанням ді-джея є досконалість в управлінні настроєм натовпу, вмінні поділитися з людьми своєю пристрастю до музики. Багато людей люблять музику, але є лише одиниці, які абсолютно від неї божеволіють. Не кожна людина здатна цілодобово пропускати через себе сотні композицій і відокремлювати якісні від неякісних. Знаєте у чому різниця? Звичайна людина може слухати лише те, що їй до вподоби. Ми змушені слухати усе підряд. Це нагадує добування золотого піску у річковому мулі. Прослухав 50 треків і з них лише 5 потрапило до робочого списку. Так що терпіння потрібно немало.

В останні роки ця професія стала надмодною. Чому?

- Напевно, це відбувається через неправильне розуміння професії. Багато молодих юнаків бачать у ній лише щоденні вечірки та прихильність протилежної статі. Втім, це лише верхівка айсбергу. Саме тому серед тих молодих юнаків, що сьогодні називають себе ді-джеями, вершин досягнуть лише одиниці. Я кажу це не тому що вважаю їх не талановитими. Просто через декілька років хтось з них одружиться, хтось знайде іншу роботу чи хобі – і у їх житті знайдуться речі важливіші за музику. Для людини, яка покликана бути ді-джеєм немає і ніколи не буде нічого важливішого, ніж музика. Мені трохи соромно у цьому зізнаватися, але я люблю музику навіть більше, ніж свою дружину і вона знає про це. При цьому вона зі мною уже понад 7 років і весь цей час вона сприймає мене таким, вірить у мене і допомагає мені. На це здатні теж одиниці. Дівчата, думайте двічі перед тим, як одружуватись з ді-джеєм – це нелегка доля.

Як ти відносишся до того стереотипу, що клубне життя просякнуте алкоголем, наркотиками та розпустою?

- З моєї сторони було би лицемірством стверджувати, що цього немає. Але це точно відбувається не у тих масштабах, як це собі уявляє більшість людей. До того ж, все залежить від того, за чим людина приходить на вечірку і що прагне бачити навколо себе. Хтось бачить алкоголь і розпусту? Не проблема. Я бачу приємних мені людей і музику. Кожен робить свій вибір у житті. Я завжди був проти наркотиків. Ніколи у житті нічого не ковтав, не нюхав. Комусь у це важко повірити, але я не бачу потреби витрачати сили на спроби це довести. Люди, які близько зі мною знайомі, знають що мені це все не потрібно. Для мене вживати наркотики – це зізнатись собі у власній неспроможності бачити прекрасне у світі…якщо я не здатен створити власний настрій – то на що я взагалі здатен?

Що ти відчуваєш, знаходячись на сцені?

- Ого, якби я міг це передати словами… Уявіть ситуацію: ви на сцені, а перед вами натовп, скажімо, у 500 людей. Ви надсилаєте їм свою енергію, а там вона множиться на кількість людей і потужною хвилею повертається до вас. Уявляєте яке це відчуття? Мурашки по шкірі…

Знаю, що півроку тому ти переїхав жити до Ізраїлю. Чи вдається досягнути успіху за кордоном?

- Напевно, ще зарано ставити це запитання. Коли я їхав з України – я мав певний авторитет у своїй сфері діяльності, адже за моїми плечима було 13 років досвіду. Втім, тут я поки що ніхто. Все потрібно почати спочатку. Це ніби своєрідний особистий виклик. Але зараз я проходитиму цей шлях, керуючись тим самим досвідом, що здобув в Україні. Я вже знаю, що приводить до успіху, а що – ні. Тому вірю, що мені це по силам. Я не відмовлявся від українського громадянства і не збираюсь, тому відчув неабияку гордість коли на рекламі однієї з вечірок у Тель-Авіві побачив кольори українського прапору біля свого імені. Дивне було відчуття… Ми ще не навчились пишатися своїм походженням. Спілкуючись з новими знайомими я завжди намагаюсь розповідати їм про те прекрасне, що є у наших людях. Немає ідеальної націі. У всіх є свої герої і свої виродки. І насправді українці – прекрасні люди. Просто останні десятиліття нашої історії навчили нас менше посміхатися і більше виживати.

Декілька років тому часопис «Волинь» вніс тебе до списку топ-10 найбільших благодійників області. Як ді-джей потрапив до цього списку?

- Цим я завдячую проекту «DJ PARADE: Місія Надії». Я запустив його у 2006 році. Ідея доволі проста: організувати велику вечірку з популярними ді-джеями, а зібрані від квитків кошти передати на благодійність. Не можу сказати, що реалізував проект самотужки. Та і не я був автором ідеї. Ідея існує у світі уже близько 10 років. 9 березня у світі відзначається Всесвітній День Ді-Джея. У цей день представники клубної, фестивальної та звукозаписуючої індустрії перераховують денний заробіток на рахунки благодійних організацій. Я просто реалізував цей задум у рамках волинського регіону. Велике спасибі моїм друзям та колегам, що допомогли мені це зробити: DJ PIONEER, DJ UNIK, DJ SASHA WATT, DJ SUBSIDE, DVJ ARNABY та іншим. Співорганізаторами проекту стали Волинська Обласна Асоціація Дітей-Інвалідів “Особлива Дитина» та нічний клуб «Метро». Окрема подяка і волинським журналістам, які ніколи не залишались осторонь і завжди допомагали анонсувати проект та надати йому ширшого резонансу. За роки проведення акції ми зібрали близько 30 000 грн, які були використані для оздоровлення та соціальної адаптації дітей-інвалідів. Для мене ж у цьому проекті найголовнішим був навіть не сам факт збирання грошей, а можливість власним прикладом показати молоді, що благодійність є нормою сучасного суспільства і зробити життя сторонньої людини світлішим та кращим іноді значно легше, ніж здається. Думаю, мені це певною мірою вдалося. Саме тому я і потрапив до того списку. Хоча не вважаю своє місце у ньому цілком заслуженим. У тому ж списку опинився мій сусід по будинку, 70-літній юрист. Коли він йшов на пенсію – отримав чималу суму коштів за стаж роботи у суді. На наступний день він пішов до будинку людей похилого віку і просто віддав їм ці гроші. Щоб підопічні цього закладу краще харчувалися, щоб їм придбали телевізор чи нові простирадла і таке інше. Ось таким людям місце на «дошці пошани».

Що твоїм прихильникам слід чекати від цьогорічного туру?

- Перш за все і вони, і я просто чекаємо зустрічі. Мені дуже їх не вистачає. Завжди дуже приємно бачити, що хтось цінує те, що ти робиш. Вечірки до дня мого народження за останні 3 роки теж вже стали своєрідним брендом і мені приємно це бачити. У цьому році ми представимо публіці новий логотип, що було розроблено цього літа. Також ми надрукували невеличку «пробну» серію брендованих футболок. Їх дуже небагато, але у кожному з міст ми подаруємо декілька чи розіграємо у якомусь конкурсі. Також я везу цікавого гостя. Це ді-джей з Австралії Warren Egal, з яким ми познайомились тут. Йому цікаво побачити Україну, а людям буде цікаво побачити його сприйняття музики.

Як зустрінеш сам день народження?

- Мій день народження – 12 жовтня, а виліт до України – 13 жовтня зранку, тому настрій буде дорожнім. 30 років – досить дивний поріг. Здається, що все різко зміниться, хоча розумію, що це не так. Просто частіше оглядаюся на пройдений шлях і задаю собі більше запитань, більше аналізую свої вчинки і слова. Старію, напевно… J День народження проведу у колі рідних – ми багато років були у різних країнах. Час ставати ближчими… А вже в Україні приділю час друзям та знайомим.

Що ж, сподіваємось, вечірки і справді будуть яскравими та незабутніми. Побачимось на танцмайданчику?

- Так, чекаю усіх бажаючих 14 жовтня у Червонограді у клубі «Сіті», 15 жовтня у Луцьку у клубі «Метро» і 22 жовтня у Костополі у клубі «ДБК». Читав нещодавно коментарі у Інтернеті – деякі клабери вже проголосили подію «вечіркою року». Дуууже приємно, відчуваю неабияку відповідальність і сподіваюсь виправдати їх надії. До зустрічі!