Андрій Сажнєв: «Війна» за «Буратіно» – не моя. Тому розмови я писав на плівки

Події навколо реконструкції «Буратіно» останнім часом розгорілися не на жарт. Скандальну забудову Козюри-старшого, Романюка-молодшого та маловідомої «подружки юриста» міський голова вже грозиться знести, якщо суд визнає її незаконною. Однак, на фоні цієї війни інтересів, дедалі більше спливають сенсаційні факти і маловідомі люди, участь яких у справі стає все більш вагомою. Адже у справі випливають «плівки Сажнєва» – записи телефонних розмов, здійснені громадським активістом, якого одна зі сторін конфліктної ситуації вербувала організовувати замовні акції з метою дискредитації реконструкції «Буратіно»…

Мимоволі позиція мешканців будинку за адресою Винниченка, 4, усі «за» і «проти», дозволи комісій чи санітарні вимоги відходять на задній план. Чи не найскандальнішим виявився факт приватизації квартири головою земельної комісії Луцької міськради Володимиром Никитюком та директором БЦ «Директорія» Олександром Товстенюком, які вимагають у забудовників 500 тисяч доларів США за «спокійне загладжування скандалу». Та найкумедніше виглядають витівки із замовними акціями, протестами та пікетами, про які «потерпіла громада» майже нічого не знає, та й відношення до яких загалом не має.

Тож у центрі цих подій опинився громадський активіст Андрій Сажнєв, який під час прес-конференції Андрія Козюри заявив, що не менш підставні особи, такі, як правозахисник Микола Нікітюк та радикал-перебіжчик Володимир Кучер, організовують штучні «заказухи». За його словами, він став жертвою обставин. Ми попросили Андрія Сажнєва, якого в місцевих журналістських колах уже встигли наректи таким собі «волинським Мельниченком», розповісти про всі перипетії навколо цього питання в інтерв’ю для нашого видання. Тональність, стилістика та відвертий виклад думок інтерв’юєра автор намагалася максимально зберегти…

 – Як ви опинились у центрі скандалу навколо «Буратіно»?

– Приблизно півтора місяці тому до мене зателефонував Микола Нікітюк і призначив зустріч. По телефону він представився як екс-депутат 5 скликання, голова Волинської правозахисної групи. Але на зустріч він прийшов не один. З ним прийшов Володимир Кучер, який представився головою обласного осередку Радикальної партії Ляшка. Вони запропонували мені трішки підзаробити і зайнятися «заказухою» проти Миколи Ярославовича (Романюка – прим. авт.) та депутата Андрія Козюри. Я ж запитав у них, яка суть роботи. На що почув, що є замовник, щоправда, спочатку не називали, хто ці люди. Мовляв, треба розробляти такі листівки і плакати, збирати хлопців на акції і за це їм будуть платити гроші. Я спершу хотів одразу відмовитися від цього, але потім подумав про те, що ж вони будуть далі мені пропонувати. Самому цікаво стало, як громадському активісту.

Далі вони розповіли, що склали кошторис на 33 тисячі гривень, мене відразу зацікавило і здивувало: такі люди – і кошторис одразу на 33 тисячі. Окремо вони заклали кошторис на мої роботи. Це – організація акцій, поїздка на УНІАН, де я мав розповісти, який у місті «кавардак» коїться, мовляв, у нас такий мер поганий. Сказали – збирай народ! Буде проплачений мітинг на людей 20-30, в розрахунку по 20-30 гривень на одного учасника акції. Але відразу ж зазначили, що дадуть і нам заробити – але і їм теж треба щось мати на цьому.

Коли вони далі мені почали все розказувати – я знову хотів відмовитися. Почав закидати їм відмовки типу «ну давайте зачекаємо ще трохи, я ще подумаю…» Але вони одразу почали мені натякати на те, що «у нас прокуратура куплена, в нас усе куплено», мовляв, не переживай. Я розумів, що це неправильно, але якщо вже такі люди кажуть, що у них усе в кулаці, то якщо відразу відмовлюся – то такі депутати і юристи, як Микола Сергійович, знайдуть, чим на мене натиснути.

Тоді я дав згоду – і ми призначили другу зустріч. Цього разу це було кафе «Мальвіна», де ми обговорювали подальші наші дії. Але цього разу я вирішив, що треба все писати на диктофон. Але оскільки запис на диктофон без згоди співрозмовника є протизаконною дією, вирішив писати хоча б свою розмову. Тому записував тільки тоді, коли я розмовляв, а коли вони розмовляли – не записував.

 Під час цієї зустрічі ми обговорювали питання, скільки мені будуть платити. Микола Нікітюк розповів, що 14 лютого буде мітинг біля кафе «Буратіно» на вулиці Винниченка, 4, куди треба привести чоловік 20, яким заплатять по 30 гривень. Нікітюк також сказав, що й «тебе не обідим, гривень 300 дамо» і запевнив, що буде все нормально.

Я зібрав хлопців і сказав, що готуємось, а потім поїдемо на УНІАН. , у свою чергу, сказав, що за це мені в бюджеті передбачили 1000 гривень. Коли я почав натякати їм про якусь свою безпеку, бо все-таки, хто Козюра-Романюк – не прості люди, Микола Сергійович почав ухилятись від відповіді, мовляв, є замовник: «Якщо треба, і замовник, і я тобі безпеку гарантуватимемо». Сказав, що гроші даватиме особисто і виступатиме моїм гарантом. Я відповів, що мені немає різниці, на кого працювати – на вас чи на інших замовників. Після чого всі розпрощались і ми пішли з Кучером.

Думаю, у Володі запитаю, який сенс у тому, щоб усе це робити – те «Буратіно», ті протести. На що Володя відповів, що люди, які цим зацікавилися, візьмуть із пана Романюка та пана Козюри півмільйона доларів – і все потім так і замнеться. Мовляв, «якщо ми правильно і грамотно поставимо умови». Але він сказав, що це – мінімальна їхня задача. Максимальна – це відставка міського голови взагалі.

– Невже так категорично: відставка голови?

– Так. Мовляв, максимальна задача планується – висловити недовіри міському голові і розпустити міську раду. Але не сказав, хто і що планує робити далі, тому що Микола Сергійович сам напряму спілкується з замовниками і обговорює та погоджує питання з ними сам, «а мені він так само роботу запропонував, і я погодився з ним співпрацювати», – розповів мені Володя Кучер. Мовляв, він сам ніде не працює, то подумав, «чом би не попрацювати». Додав, що вже не раз виконував таку «заказуху», тому знає, як над цим працювати. Бо вже купу партій поміняв і всюди мав керівні посади, всюди вдавалося заробляти...

Шостого числа я вже сам зранку дізнався, що в Козюри (Андрія Григоровича – прим. авт.) планується прес-конференція. Тоді до мене зателефонував Микола Нікітюк і сказав, що от: «така рибка велика – і сама в руки нам пливе». Мовляв, вони планували 14 числа збори на Винниченка, аби організувати там якийсь пікет. А тут – прес-конференція… Тож треба молодь, яка зможе там виступити.

Коли ми зустрілися цього разу, я запитав: «А хто ж такий замовник?» Я бачив в інтернеті, що такі люди, як Никитюк, Товстенюк «наїжджали» на Романюка і безпосередньо на Козюру – для себе висновки вже зробив… Але хотів почути підтвердження. То Нікітюк мені сказав, що ще є люди, так би мовити, «зверху». Мовляв, Романюк уже там і Партії Регіонів, і ще там комусь насолив... Але він, певно, зрозумів, що проговорився, бо почав замилювати очі тим, що ще хтось там на Романюка з Козюрою «має зуб», і вони попсували багатьом життя.

Коли ми зустрілися з ними вже перед прес-конференцією, то Володимир Кучер сказав, що треба збирати хлопців і влаштувати таку акцію, за яку кодному заплатять по 50 гривень і мені 300 гривень накинуть. Намалювавши плакати, вони попросили мене сісти на прес-конференції поближче до Козюри і коли він буде виступати, дадуть команду, щоб я взяв слово і виступив проти нього з заявкою. Самі ж Нікітюк і Кучер вирішили нічого не робити, а «загрібати жар чужими руками». Вони безпосередньо на прес-конференції писали мені СМС-повідомлення, в яких вказували, коли починати роздавати листівки журналістам і розгортати плакати.

А я зрозумів, що це мій шанс – виступити на прес-конференції Козюри, заявити про все і дещо «вмити руки». Але я все ж таки дав знак хлопцям починати акцію і розгортати плакати. Я хвилин 10 думав, що мені робити, оскільки знав, що Нікітюк почне мене у відповідь звинувачувати. Козюра таки надав мені слово. І я виступив, заявивши, що це дійсно Нікітюк і Кучер займаються заказною справою, що платять безпосередньо мені і хлопцям гроші за це. Нікітюк із Кучером ждали, що я встану і почну обливати брудом Козюру. Але не так сталось, як гадалось…

– То Андрій Козюра знав, що ви маєте виступити з подібною заявою?

– Ні. Андрій Григорович узагалі не знав, із чим я виступлю. Він, можливо, думав, що я виступлю на їхній стороні і буду говорити, що там будівництво незаконне. Але реально там узагалі ніхто не знав, що і як буде відбуватися. Козюра, побачивши оці плакати і хлопців, зрозумів, що мені треба надавати слово, аби журналісти не подумали, що він ухиляється від розмов і відповідей. Тому був змушений надати мені слово. Але коли я виступив і заявив, що це замовна справа, то Андрій Козюра сам був здивований, що я сам у цьому зізнався. Йому було відомо, що я працюю з Нікітюком і Кучером, бо він неодноразово бачив нас у міськраді, тому й, напевно, не мав віри тому, що я кажу проти своїх замовників. Що оце вони дійсно вимагають гроші і хочуть, так би мовити, «збити бабки».

– А які ви мали відносини чи справи з Володимиром Никитюком, Олександром Товстенюком, Миколою Нікітюком та Володимиром Кучером до цього скандалу?

– Взагалі ніяких не мав, я особисто не знайомий із Никитюком, депутатом міськради. Мене якщо хтось зацікавив, то я знаходив потрібну інформацію в інтернеті і читав, хто це і чим займається, а так навіть не було особливої потреби… Так само – і з рештою. Ну, по громадській роботі чув про правозахисну діяльність Нікітюка, але не більше.

– А відносини з Андрієм Козюрою?

– З Козюрою в мене така довга історія… Я з ним особисто не був знайомий, доки десь близько півтора роки тому організовував студентську ініціативу – і ми збирали підписи за те, щоб тролейбуси почали їздити. І мені порадили до Андрія Козюри звернутися, щоб він якось поміг виправити цю ситуацію і заїздили тролейбуси. Я тоді заходив до пана Козюри, давав йому свої заяви, він мені тоді пообіцяв їх розглянути у встановленому порядку. Після того я з ним не зустрічався, але вони розглянули ці заяви, попри те, що в нього було своїх купа справ, але нам, студентам, треба було терміново вирішувати цю проблему. Після того ми з ним більше не бачились і не зустрічались. Я в інтернеті лише спостерігав за його роботою.

– Але ж ви заступилися за нього…

– Там зараз, може, і говорять, що я заступився за Козюру, але це більше мій етичний громадський обов’язок. Хоча ще раз наголошу, що така ініціатива, як Антикримінальний моніторинг – вона проти таких проявів, проти корупції. Але я думаю, кожен лучанин хотів би припинити подібне. А це вже справа грошей. Хтось, можливо, захотів би припинити це, а хтось би порахував за потрібне взяти в кишеню гроші і йти спокійно жити. Люди є всякі… От Нікітюк, мабуть, не думає про людей. Лиш про те, як би заробити побільше грошей...

– А яке ви маєте відношення до самої забудови Буратіно?

– До забудови я ніякого відношення не маю. Наскільки я зрозумів, вони теж до тієї забудови ніякого відношення не мають. Єдине їхнє зацікавлення – до тих грошей. А сама забудова їх не цікавить. Якби там не крутилися гроші – вони б цим не займалися. Якби ця забудова була дійсно незаконна – можливо, у них, як у правозахисної організації, була б потреба заступитися за людей. У Козюри є практично всі необхідні документи. До речі, і сам пан Романюк говорив на звіті, що у разі, якщо прокуратура чи суд вирішить, що ця забудова є незаконною – віони її знесуть. Ні пан Козюра, ні пан Романюк за те «Буратіно» особливо не тримаються. Вони самі вже розуміють, що якщо в їхніх діях побачать щось незаконне – будуть готові самі його розвалити і сказати «Ми були неправі»...

– Ваші плівки з аудіозаписамии є достовірними?

– У мене на плівках дійсно є записано, де Кучер говорить, що в результаті успішної справи вдасться збити з пана Козюри і пана Романюка півмільйона доларів. Я записував розмови і роздав журналістам диски. Але розмови дуже поганої якості. Проте, якщо прислухатись, то можна все розібрати. Стосовно того, що Нікітюк погрожував, буцімто «побачимося в суді», то я думаю, що ці плівки додадуть до справи, бо я, знаючи, що чужі розмови без попередження записувати не можна, писав більше себе і свої слова. Якщо ж визнають, що ці записи протизаконні, я готовий навіть сплатити штраф. Мої товариші-юристи вже готували такі самі позови, то, думаю, вони мені теж допоможуть. Я не звертатимуся до юристів Козюри. Намагатимусь, якщо буде суд, захищатися власними силами. Не хочу вплутувати сюди Андрія Григоровича.

– Скільки вам пропонували і скільки отримали за «замовну» акцію?

– З самого початку мені дали 200 гривень. У мене навіть це записано, де пан Володимир Кучер, представник Радикальної партії, сам казав, «от на тобі, Андрій, 200 гривень, у нас було закладено в бюджеті тобі. Це – на твої перші затрати». Ну, а за все разом нам заплатили 320 гривень. Бо надалі основна сума мала бути за поїздку на УНІАН і за зрив звіту Романюка, де я мав виступати.

– Але Ви так і не віддали їм цих «брудних грошей»?

– Я їм заявляв не раз: давайте, я вам віддам ті гроші. Я на прес-конференції Андрія Козюри коли повідомив, що мені платили гроші, – Нікітюк одразу почав казати, що мене не знає і грошей не платив, а диски – це фальшивка. На що я йому при всіх відповів: «Микола Сергійович, якщо ви переживаєте за тих 200 гривень, які мені заплатили, я готовий вам зараз віддати». Хоча тими грошима я не розпоряджався – я все віддав хлопцям, які були зі мною. Вони були так здивовані, бо думали, що я їх отак підставив. Але після прес-конференції ми поїхали на таксі якраз на ті гроші кави попили. То така сума, що якраз вистачить зайти в кафе пообідати. Що таке сьогодні 200 гривень?

Хоча після прес-конференції Нікітюк підходив ще й до моїх хлопців і розказував, що «він вам має по 100 гривень дати, а не по 30», бо, бачте, вони в бюджеті заклали таку суму. Мовляв, я ще й собі в кишеню з них поклав. Але це мої друзі, з якими я вже не перший рік працюю, і вони знають, що навіть якби Нікітюк чи Кучер дали б мені мільйон, то я б їм признався і поділив усе на всіх. Мої хлопці зі мною і так би пішли при потребі, і зовсім не за гроші. Але якщо є можливість дати хлопцям підзаробити – то чому б і ні?

– Ви мали після того від когось конкретні погрози?

– Після тих зборів 14 лютого на Винниченка, 4, коли я їм зірвав протест, Нікітюк підбіг до мене і почав мені погрожувати фізичною розправою. Мовляв, «ти в мене будеш побитий… ти в мене без пам’яті будеш ходити». Почав нецензурно ображати. Мені було дико, що така людина – і таке собі дозволяє. Він погрожував також і сексуальною розправою. Мовляв, станеш на коліна і будеш мій *** ******. Вибачайте, це якось вам навіть не етично говорити таке... Мій друг стояв за спиною і все те чув, як Нікітюк говорив, що «ти в мене будеш «с**ати». Я не хотів одразу лізти з ним на конфлікт, тому що він себе вів узагалі неадекватно. Я журналістам «Аверсу» казав, щоб зняли на камеру ці погрози. Але вони почали, навпаки, камеру відвертати. Я реально пішов чимшвидше звідти, бо зрозумів, що він і кулаками може на мене накинутись. Він був просто скажений.

– А кого конкретно ви боїтесь?

– Я оце їх, фактично Нікітюка, Никитюка і Кучера чи Товстенюка, особисто не боюся. Але знаючи, що це страшні люди, які звикли все загрібати і нічим не нехтувати, побоююсь, щоб часом не проплатили якимось «обезбашенним» хлопцям, от як із Дячуком було. А то буду йти десь випадково, а мені проломлять череп, чи поламають ноги, чи ще без пам’яті десь лишать.

Поки що конкретні погрози були від Миколи Нікітюка. Фізична розправа – раз, сексуальна розправа – два. І з такими натяками, що якщо мене поб’ють, то навіть із психлікарні довідку вони мені зроблять. 90-ті вже відійшли, то на сьогодні всі знають, як це робиться – або за грати посадять, або поб’ють, щоб пам’ять «відшибло» – і в психлікарню. Я боюсь не стільки його і Кучера, скільки того, що вони все зроблять чужими руками, самі на це не підуть… Але мститися будуть. Я от постійно йду – і вже обертаюсь, чи за мною ніхто не йде. Бо вони можуть знайти пару «уродів», заплатити їм гроші – і все! Шию звернуть чи проламають череп…

– Ви звернулись до правоохоронних органів із заявами на погрози?

– Одразу на прес-конференції я повідомив, що боюся за свою безпеку, і вже подав свої заяви до міліції, прокуратури і СБУ. Щоб вони знали, у разі якщо мене хтось зачепить, – що це, можливо, Нікітюк чи Кучер. Вони не гребують нічим і можуть «батька з матір’ю продати». Їм гроші платять і вони за гроші зроблять усе. У свою чергу, їхні замовники їм платять дуже великі гроші. Як він говорив, «у них все проплачено – і міліція, і прокуратура».

– І все ж таки, Ви понесли заяву до міліції, попри те, що, за словами Миколи Нікітюка, вона «куплена»?

– Уже 14 лютого, після сутички на Винниченка, я одразу поїхав на опорний пункт і написав заяву. Мій друг теж усе чув і разом пішов у міліцію зі мною, аби дати свідчення. Вони прийняли мою заяву і сказали, що, напевно, передадуть її у міськрайвідділ на Грибоєдова, а там уже вирішать, де будуть її розслідувати – чи за місцем подання, чи на місці, де відбувалися ці події. Мені вже на третьому опорному пункті повідомили, що мою заяву зареєстровано Луцьким МВ ЖРЗПЗ від 15.02.2012 під номером 1633 і призначено слідчим лейтенанта міліції Гончарука Тараса Георгійовича. Хоча я вже й не знаю, чи з тієї заяви буде якийсь толк…

Таку саму заяву, до речі, я подав до прокуратури області, але вони відповіли мені, що надіслали її на розгляд прокурору міста. Можливо, ще не встигли всю прокуратуру проплатити… До СБУ я теж звертався з заявою, але відповіді від них ще не отримав. Після того хотів також звернутися до преси. Але мені ніде не давали слова, бо всі питають, «чи маєш бюджет передбачений»? Усіх цікавлять гроші. Можливо, це «тріо баунті», як я їх називаю, профінансувало вже майже всі засоби масової інформації?...

– Чи все ж таки ви працюєте на замовлення Андрія Козюри, який таким чином намагається дискредитувати правозахисника Сергія Нікітюка і Володимира Кучера в очах преси та громади міста?

– Мислити треба логічно. Як Козюра міг мене замовити, якщо Нікітюк зі мною зв’язався першим сам і особисто? Вони ж провіряють людей для такої роботи, шукають, підбирають…

– Однак справа «пахне» наклепом…

– Та який там наклеп? Я їх не чіпав і не шукав у них роботи. Знайшли мене вони самі. От тільки не думали, що «проколяться». В мене потреби в тому не було. Шукати Козюру в мене теж не було потреби. Більше того я на пре конференції неодноразово натякав на те, що я боюся за свою безпеку по її закінченню. Тому користуючись нагодою, хотів би спростувати версію «Аверса», який усе перекрутив і сказав, що по закінчені прес-конференції я сів у машину Козюри і поїхав у невідомому напрямку. Це все не так, Андрій Григорович один з усіх запропонував мене провести до правоохоронних органів аби зі мною нічого не сталося. Тому всі знали куди я з ним пішов і в якому "невідомому напрямку". Він у прокуратурі чув, як Микола Сергійович кидався до мене зі словами «Ах ти продажна сволота». От і все. Правда після того ще Козюра мене підкинув до СБУ, бо їхав у тому ж напрямку.

– Андрій Григорович запропонував свою «благодійну допомогу»?

– Говорять, що, можливо, він (Андрій Козюра – прим. авт.) міг би перекупити мене… Але в Козюри не вистачить стільки грошей, щоб мене перекупити. Не вистачить ні в нього, ні в бюджету навіть державному, щоб мене купити…

– Але ж вистачило грошей у Нікітюка?

– Така ініціатива в мене особиста. Я така людина, яка йде проти корупції. Я дію по своїх установках за справедливість. Якби мені треба було заробити гроші, я б ті гроші заробив би на Нікітюку. Цей Кучер і Нікітюк – це два клоуни. Ну як такий, як Кучер, за своє таке коротке життя зміг побувати стількох партіях? Це ж людина, яка не має ніякого свого погляду. Де гроші –  там і він. Як я й кажу: це – «тріо баунті». Цей Никитюк, Нікітюк і Кучер – я для себе їх вже називаю так.

Я вже після тієї прес-конференції і звіту Романюка, де все стало ясно, – сам із власної ініціативи зі своїми хлопцями прийшов на ті збори 14 лютого на Винниченка 4. Заявив людям, хай подумають, з ким вони зв’язуються і за кого вони там стоять. Мовляв, поки вони тут стоять, Нікітюк з Кучером за їхніми спинами гроші «дерибанять»… Мені Нікітюк просто закрив рота. Наскільки я зрозумів, самі мешканці будинку особливо нічого не мають проти самої забудови, претензії можливо більше стосуються благоустрою будинку і їхнього дворику. Але Нікітюк їх там просто загіпнотизував. Мовляв, забудовники такі погані, а я тут – борець за справедливість. Зі своєю правозахисною групою.

А нехай докаже, що він не тільки за гроші працює! Що може справді допомагати людям, які потребують юридичного захисту. От мені цікаво, якою була б реакція Миколи Сергійовича, коли б я звернувся до них за юридичною допомогою. Я 80 процентів даю, що я, можливо, як пересічний громадянин, звернуся до його правозахисної групи за юридичними консультаціями. Але ще раз наголошу, що ця війна за «Буратіно» – вона мене не стосується. Вона не моя. Тому я й перестраховувався, записуючи розмови на плівки…

 
Розмову провела Еля КОРОТИНСЬКА