Свята любові: древні та сучасні

Сьогодні, коли майже увесь світ святкує День Валентина або День усіх закоханих, а сайти рекомендують, що подарувати і де романтично відсвяткувати цей день, журналісти «Волинської правди» вирішили бути небанальними і повідати про свята любові, які відзначалися стародавніми народами і які збереглися до наших днів.

Кохання і День закоханих – погляд язичництва 

Цікавою є основа для свята Валентина, яке так нині полюбляє молодь, і яке занадто комерціалізоване.

14-15 лютого стародавні римляни відзначали свято на честь Луперка. Під час луперкалій приносили в жертву цапів та кіз. При офіруванні жерці-луперки доторкалися скривавленими ножами до чола двох юнаків, які стояли біля жертовника, потім стирали плями крові вовною, вимоченою в молоці. Із шкур забитих тварин жерці вирізували паски і, надягши фартухи, виготовлені з цих шкур, виходили з храму. Всіх, кого зустрічали, вдаряли пасками. Одружені жінки охоче дозволяли себе стьобати, вважаючи, що це лікує їх від неплідності. Паски луперкалій називались фебруа, звідси назва місяця фебруарій, що і означає «лютий». В Древньому Римі Луперкалії вважалися запозиченим свято давньогрецького бога Пана. 

У 496 році Папа Геласій І замінив Луперкалії святуванням Дня Святого Валентина. Мабуть, це льоскання батогами жінок видавалося йому занадто язичницьким. 

Чимало листівок у День Валентина друкують із зображенням Купідона, римського бога кохання, який був сином Венери, богині кохання і краси. В грецькій міфології їм відповідали Ерос і Афродита. Цікаво, стріла стала символом кохання через те, що згідно із древнім міфом, Психея — кохана Купідона впала у дивний смертельний сон після того як понюхала мазь Аїда. Бог любові мав повернути її до життя, прохромивши її серце стрілою. Так він врятував кохану. Цей символ дожив до сучасності і нині ми використовується зображення червоного серця, яке проткнуте стрілою як символ любові. 

Існувало у древніх римлян і свято богині Венери – Венералії. Найчастіше вони відбувалися в період нового Місяця у квітні. Ці святкування підкреслювали жіночу сексуальність та жіночність, адже древні римляни не вважали сексуальність чимось гріховним. Венера допомагала людям побачити красу і привабливість себе та інших й відчути сексуальний потяг. 

Кожного року жінки знімали із постаменту статую Венери і здійснювали ритуал омовіння. Коли статуя була ретельно вимита, її ставили на місце, на неї одягали вінки із троянд. Потім жінки самі ставали «Венерами»: вони приймали ритуальну ванну і прикрашали себе.

День Валентина не обходиться без червоних троянд. А з’явилися вони, за легендою, саме завдяки богині Венері. Так, Венера пристрасно кохала Адоніса, але її кохав бог війни Марс, який задумав убити суперника. Богині поспішила попередити коханого, вона так швидко бігла, що наступила ногою на кущ білих троянд. Із подряпини потекла кров, і там, де краплини крові впали на землю, почали рости червоні троянди.

Деякі свята любові пов’язані з порами року і природними циклами. Приміром, кельтське свято Белтайнhttp://www.pravda.lutsk.ua/ukr/spetstema/40001/, яке і нині святкують язичники цілого світу на початку травня, символізує розквіт життя і родючості. В цей день відзначають священне єднання кохання поміж Богом і Богинею, які роблять землю родючою завдяки силі божественного злиття в одне. Белтайн – це час прославлення закоханими своєї сексуальної природи і шлюбний обов’язок тут ні до чого.

Під час Белтайну прикрашають травневе дерево. Цей звичай до цих пір зберігся у Європі, навіть у сусідній Польщі. Так, молоді чоловіки йшли в ліс і обирали найпряміше дерево, яке могли знайти. Його урочисто зрубували, відносили у село і встановлювали на лугу. Це був фалічний символ, що проникав у лоно Землі, який запліднював її родючістю. До верхівки травневого дерева прикріпляли гірлянду, з якої звисали червоні та білі стрічки. Чоловіки і жінки весело танцювали навколо стовпа, міцно обплітаючи його стрічками зверху донизу, що символізувало статевий акт. Червоний колір уособлював кров жінки, яка дає життя,а білий – чоловіче сім’я.

Основою для Белтайну є римське свято Флоралії, яке припадало на початок травня. Богині Флорі поклонялися для забезпечення хорошого врожаю. Римляни відзначали Флоралію, випускаючи на волі тварин, які пов’язувалися з родючістю і спарюванням, – таких, як зайці та кози. Жінки цього дня носили яскравий одяг і вінки. Також римляни влаштовували бенкети за столами, всипаними трояндами. Вино текло рікою у цю ніч, заохочуючи людей займатися коханням. Це було священне, хоч і непристойне свято.

Потім Колесо Року повертається до наступного свята – Літи http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/spetstema/42141/(Середини Літа, Вінця Літа), коли Бог і Богиня одружуються. Наступне свято – свято врожаю Ламмасhttp://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/42850/, коли літо досягає свого апогею родючості й життя, але це символізує початок збору врожаю і повернення Колеса Року до зими і смерті. Після збору врожаю Бог Сонця знову помирає, щоб життя на землі могло почати у наступному році знову. На Ламмас, коли жіноча сила Матері-Землі була на піку, вона єдналася з Королем зерна, жертовним богом рослинності. Король зерна був вбитий, його кров насичували землю. Принісши таку жертву, Мати-Земля могла дати народження нового життя.

Тема Ламмаса своїм коріння йде до шумерських міфів про богиню Іштар та її коханого Тімузі. В одному з варіантів міфу її коханий був убитий, і вона намагалася врятувати його з лещат смерті в Домі Пітьми, звідки ще ніхто не повертався, і вона сама залишилася там.

Земля і Небо оплакували втрату Іштар, і ніщо в природі не хотіло квітнути без її любові. Їй на допомогу був направлений посланець, який приніс їй воду життя. Богиня повернула Тімузі на Землю, але він отримав дозвіл бути тут лише 6 місяців. Таким чином, уся природа радіє, коли коханий богині повертається із царства мертвих.

Свята любові Древньої Греції розвивають тему любові Матері-Землі. Усі ці свята пов’язані з богинями. Свято Деметри символізує любов матері до дитини: Деметра відчайдушно шукає Персефону. У Древньому Римі, приміром, святкували Матроналії, які були присвячені Юноні, що дарує любов і материнство жінкам. День Матері своїм коріння веде до цього свята.

Цікавим було свято любові у Древньому Єгипті. Воно називалося Опет і було присвячене сакральній трійці, яка включала в себе бога, богиню і їхню дитину. Також це свято було присвячене богині Ісіді. http://www.pravda.lutsk.ua/ukr/news/39509/

Так, суть свята Опет полягає у тому, що бог Амон і богиня Мут зустрічаються лише раз у році,  щоб зачати дитину, а потім знову розлучаються. Щодо свята Ісіди, то воно присвячене тому, що чоловіка Ісіди Осіріса вбивають, і вона спускається в підземне царство, щоб його оживити. За іншим варіантом міфу, вона шукала частину тіла чоловіка по всьому Єгипту і витягнула з нього життєву силу, і зачала від мертвого Осіріса сина Гора. Цікаво, що Ісіда з немовлям Гором на руках зображується наче Діва Марія із Ісусом на руках. Тобто єгипетські свята любові присвячені поняттям життя, втрати і возз’єднання із коханим.

В Індії святкують фестиваль Холі – веселе відзначення кольору, любові і життя. Це свято святкується, починаючи із сьомого століття. Холі – це вільне свято життя, родючості й любові, яке святкується по всій Індії. Джерелом фестивалю є легендарні пристрасні стосунки поміж Крішною та Радхою. 

Згідно із міфом Крішна дуже мучився, що його кохана Радха світла, а він – темний. За порадою матері, він наніс фарби на обличчя Радхи, і так з’явився фестиваль кольору. Свято починається в день після Повні на початку березня. Під час ритуалів люди кидаються в одне одного кольоровим порошком, який називає «гулал« і обливаються різнокольоровою водою. У цей день в Індії зникає поділ на касти, класи і статі. Ця веселка кольорів викликає відчуття єдності і всеохопної любові.

Під час Холі бог Крішна шанується як останнє втілення любові. Танці на його честь дозволяють хлопцям та дівчатам зустрічатися і невинно фліртувати. Крішна також славився своїм жартами. Так що в одному із міст Індії відбуваються і жартівливі бої поміж молодими жінками та чоловіками. А ще жінки можуть легко бити чоловіків паличками і посипати їх різними кольорами. Такий ритуал – сповнений фліртом.

Усі свята кохання – корінням із древніх ритуалів. Боги і богині, яким присвячені ці древні свята, живуть всередині нас як архетипи нашої підсвідомості. Коли ми беремо участь у святкуванні, архетипи всередині нас прокидають, і це дає нам можливість відчувати те, що відчували древні учасники сакральних дійств.

Кохання і День закоханих – погляд православ’я

У православній традиції як такого «свята кохання» не існує. Разом із тим, своєрідними покровителями шлюбу і сім’ї вважаються святі преподобні Петро і Февронія Муромські. Цікаво, що офіційні літописи не згадують муромського князя Петра. Існує версія, що йдеться про князя Давида і його жінку Єфросинію, які, прийнявши чернецтво, отримали імена Петро і Февронія (згідно із церковними правилами одружені люди можуть стати монахами, але за умови, коли чернечий постриг приймають як чоловік, так і жінка). А померли вони у 1228 році. Інша версія говорить про те, що йдеться про князівську родину Петра і Єфросинію, які жили в XIV столітті. Так чи інакше Церква закликає в цьому випадку шукати не історичні факти, а брати приклад із подружньої любові цих святих.

Історія їх життя розповідає, що Петро був молодшим братом муромського князя Павла. В сім’ї князя Павла сталась біда – до жінки почав прилітати змій «за навітом диявола», як каже переказ. Коли ж вона розповіла все чоловіку, то останній звелів вивідати в злодія секрет його смерті. Стало відомо, що вбити змія зможе молодший брат князя Павла – Петро «агріковим мечем». Коли ж князь Петро вбив змія, той заплямував переможця отруйною кров’ю, і тіло лицаря покрилась струпами і язвами.

Зцілити Петра ніхто не міг. Отже, він, віддавши все на волю Божу, вирушив у рязанську землю, де від хвороби його зцілила дівчина на ім’я Февронія, дочка бортника. Князь обіцяв велику нагороду тому, хто його вилікує, а Февронія відповіла: «Не треба ніякої нагороди – хай візьме мене в дружини, а як ні – не личить мені лікувати його». Петро, страждаючи від хвороби, пообіцяв, але в душі злукавив: гордість князівського роду не дозволяла брати за дружину просту селянку.

Февронія вилікувала його, оббризкавши хлібною закваскою та звелівши помитись у бані. Вилікувала усі струпи, крім одного. Згодом хвороба поновилась, і Петро змушений був знову звернутись до цілительки, але тепер вже таки виконав обіцянку і взяв «простолюдинку» за дружину. І між ними виникла справжня щира любов.

Після смерті брата Павла Петро став князем Моурома. Народ любив правителя, але жінки його бояр не могли терпіти в своєму середовищі улюблену дружину князя – в їх очах вона була «холопкою». Вдались і до політки – бояри підняли бунт і сказали Февронії забиратись з Мурома, взявши все, що тільки забажає. Княгиня забажала взяти із собою свого чоловіка. Бояри зраділи, адже кожен «мітив» на княже місце, а смиренний князь охоче «склав із себе владні повноваження», обравши кохання улюбленої жінки.

Історія їх життя розповідає, що коли вигнанці пливли у човні, то один чоловік, який плив із ними, почав заглядатись на княгиню Февронію.  Мудра жінка звеліла йому почерпнути води з обох боків човна і випити та сказати про смак. «Однакова», – відповів чоловік. «Так і єство жіноче однакове, а ти чого ж, свою жінку забувши, про іншу думаєш», – відповіла Февронія.

Життя святих Петра і Февронії розповідає, що Господь, аби укріпити в них віру, створив багато чудес.

Згодом «політична ситуація» в Муромі склалась так, як це завжди буває, коли за владу борються багато претендентів – розсварені бояри запросили Петра назад. Ось так і завершили своє життя князь і княгиня, а перед смертю вони прийняли чернецтво.

У православній церковній традиції святі Петро і Февронія вважаються покровителями подружньої любові.

Щодо ж Дня святого Валентина, то православна традиція не має історії про «пресвітера, який вінчав легіонерів всупереч волі імператора».

У православному церковному календарі згадується пам’ять трьох святих Валентинів – мученика Валентина Доростольського (пам’ять вшановують 7 травня), священномученика Валентина (Італійського) (пам’ять вшановують у серпні), і священномученика Валентина Римлянина (пам’ять вшановують у липні). Усі вони були римськими мучениками. Один був священиком і лікарем у Римі, другий – єпископом у Терні (Італія), третій жив у Єгипті приблизно у 100-153 роках. Останній був одним із кандидатів на пост римського єпископа (тобто Папи), у своїх проповідях звеличував достоїнства шлюбу як втілення християнської любові. Про обставини його смерті і про місце поховання практично нічого невідомо.

Римський Валентин загинув 269 року (часи імператора Клавдія II), тернійський – 197-го. Обидва були поховані на одному цвинтарі (поблизу сучасних воріт Порта дель Пополо у Римі, які тепер часто називають «воротами Святого Валентина»). Останки першого Валентина (римського священика і лікаря) згодом зберігалися в одній із церков Рима. 1836 року Папа Римський Григорій XVI передав останки першого Валентина церкві в Дубліні, де вони зберігаються досі. Останки другого Валентина нині перебувають у базиліці Святого Валентина в Терні – місті, де він колись був пастирем.

За легендою, яка поширена серед західних християн, священик Валентин жив за часів імператора Клавдія II Готського (III ст. від Р. Х.) й поруч з основним покликанням займався природничими науками та медициною.

Войовничий імператор Клавдій нібито вважав, що сім’я заважає солдатам воювати за імперію і видав едикт, яким забороняв воїнам одружуватися. Валентин, незважаючи на цей указ, продовжував таємно вінчати всіх охочих. За це його заарештували й ув’язнили під охороною офіцера, прийомна донька якого була сліпою. Священик оздоровив її, а опісля навернув на християнство батька й цілу родину. Довідавшись про це, імператор наказав відтяти йому голову, що й сталося 14 лютого.

Вважається, що День Святого Валентина у християнські часи замінив собою язичницьке свято луперкалій (на честь бога Фавна; за іншою версією, на честь богині кохання Юнони), який відзначався щороку 14 лютого. Ця заміна сталася 496 року за розпорядженням Папи Римського Геласія I.

Широкої популярності в Західній Європі це свято набуло після XV століття. За переказом, винахід «валентинки» приписують герцогу Орлеанському Шарлю. 1415 року, перебуваючи в англійському полоні після битви під Азенкуром, він нібито надсилав із лондонської в’язниці віршовані любовні послання своїй дружині. Одна з тодішніх «валентинок» нині зберігається в Британському Музеї. У США свято відзначають із 1777 року.

Втім, у Римсько-Католицькій Церкві св. Валентин офіційно вважається не покровителем закоханих, а покровителем людей, які страждають на нервові захворювання: ікони часто зображують Валентина в одязі священика або єпископа, який оздоровлює юнака від епілепсії. За церковними переказами, на могилі св. Валентина один юнак, хворий на епілепсію, довго молився – і видужав.

Загалом у римо-католиків є 16 Святих Валентинів і дві Святих Валентини. 1969 року покровитель закоханих був вилучений із календаря святих як такий, чию історичність взяли під сумнів. Однак у сучасних календарях РКЦ (наприклад, видавництва «Кредо») 14 лютого відзначено як день пам’яті св. Валентина. Також 14 лютого римо-католики відзначають День Святих Кирила та Мефодія, яких Папа Римський Іван II проголосив святими покровителями Європи.

Стосовно ж самого питання кохання, любові, то згідно з християнським вченням любов – найбільша з чеснот. Любов же як стосунки чоловіка і жінки особливо шанується – «і залишить чоловік батька свого і матір свою, і приліпиться до своєї жінки, і будуть одне ціле», – говорить Біблія. В Євангелії від Матвія навіть розповідається історія про те, що коли фарисеї, спокушуючи Христа, запитали, через які причини чоловік може розлучитись (старозавітні правила, як і дотепер в ісламських законах – шаріаті, чоловік може «відпустити» свою дружину, звичайно, з поважних причин), то Христос сказав, «що Бог поєднав, людина да не розлучає». А апостол Павло в посланні до Єфесян порівняв любов чоловіка і жінки до стосунків Христа і Церкви – «Христос полюбив Церкву і Себе віддав за неї»(до слова, саме цей уривок з богослужбового Апостола читається під час православного Вінчання.).

«Ми повинні дивитись в корінь самого поняття «любов». Наприклад, у грецькій мові існувало кілька понять – «ерос» – страсть, закоханість, «філія» – дружба, приязнь, «строге» – подружні, родинні стосунки і «агапе» – досконала любов», – розповів, у коментарі «ВП» ректор Волинської духовної семінарії УПЦ протоієрей Рустик Капауз.

«От і між людьми може виникнути, спочатку «ерос» – і це не негативно, потім вони здружуються – от і «філія», одружуються – «строге», – а от тут і повинна виникнути справжня любов «агапе» – коли народжуються діти, а справжня мати любить навіть важкохвору дитину, дитину з вадами», – пояснив священнослужитель.

На запитання: чи святкувати православним християнам «День святого Валентина» 14 лютого, зокрема, як бути православним педагогам, старшокласникам та студентам (адже не секрет, що 14 лютого у школах і вишах відбуваються різноманітні заходи), то отець Рустик зауважив, що тут християнин повинен прислухатись до своєї совісті. «Для православних це – не свято, але якщо певні речі не заперечують совісті віруючої людини і християнській моралі, якщо нема пропаганди розпусти – можна і взяти участь у таких заходах. Врешті, мода «мінлива, – міркує отець Рустик. – Жінці чи коханій дівчині, нареченій квіти можна дарити щодня, а не тільки 14 лютого як для годиться», – підсумував він.