Маловідомі факти про Іншого: чому наша авіація повинна завдячувати сину великого Каменяра?

Син великого Каменяра, Івана Франка, незаслужено опинився у тіні свого батька, хоч заслуги Петра перед країною теж значні та важливі. Він зробив великий внесок у розвиток української патріотично налаштованої молоді, боровся за висвітлення подій Голодомору, розвивав військовий потенціал країни, був письменником, талановитим винахідником і педагогом. Проте більшість українців не знають про нього нічого, тож ця несправедливість і підштовхнула режисера Ігоря Висневського до ідеї створення фільму «Інший Франко», який вийде в широкий прокат 8 лютого. 

Подорож дитинством і юністю

Петро був наймолодшим у своїй сім’ї, яка включала ще двох синів і дочку. Він з’явився на світ 28 червня 1890 року в Нагуєвичах, тому ж селі, що і його батько. У домі панувала жвава та енергійна атмосфера, усі діти виявляли неспокійний характер. Дружина Івана, Ольга, навіть висловлювала свої нарікання на них в листах до чоловіка, скаржачись, що ніяк не може їх вгомонити й знайти заняття, щоб заспокоїти. Попри активну і трішки розбишацьку поведінку, діти були схильні не лише до бійок і бешкетів. Іван Франко, відомий своєю працьовитістю, прищепив дітям глибоку вдячність і любов до праці. Вона розглядалася не як неприємний обов'язок, а як головна мета людського існування. 

Петро спочатку відвідував народну школу, а потім перейшов до академічної гімназії у Львові. Його захоплення точними та природничими науками виникло рано, що спонукало його з радістю заглиблюватись у такі предмети, як математика, хімія, фізика, біологія, техніка та медицина. Отже, для нього цілком природно було вступити до Львівської політехніки, яку він закінчив з відзнакою.

У 1911 році почався його шлях у «Пласті». Це патріотична організація, заснована на ідеї скаутського руху, створеного британцем Робертом Бейден-Пауелом у 1907. У його суті лежить патріотичне та фізичне виховання, всебічний розвиток і навчання основ військової справи. Петро був одним з перших педагогів, які відкрили свої гуртки пластунів. Він також видав збірку «Пластові ігри та забави».

Пізніше учасники «Пласту» заслужили визнання своєю діяльністю у розвитку та захисті української нації. Вони відіграли ключову роль у визвольному русі та брали активну участь у війнах за незалежність як УНР, так і ЗУНР протягом XX століття. Рух розрісся й існує і сьогодні. Сучасні пластуни, як і їхні попередники, наполегливо стоять на захисті кордонів України, демонструючи незмінну відданість справі захисту рідної землі.

Віртуоз у небі

Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорщини, що призвело до створення ЗУНР, Петро взяв на себе відповідальність за організацію авіації Галицької армії. Його попереднє навчання в авіаційній школі поблизу Сараєво в Боснії дало йому необхідні навички для цієї ключової ролі. 

У 1918-1919 роках Петро Франко служив льотчиком-спостерігачем, активно брав участь у боях проти польських військ, які мали на меті захопити Східну Галичину. Вів розвідку та виконував бомбові удари по позиціях ворога. 4 січня 1919 року, під час одного з таких вильотів, його літак був збитий польською стороною. Петро разом із другим членом екіпажу, Василем Кавутою, потрапив у полон. Проте Франко не довго залишився в неволі. Натомість він викупив в охоронця польський мундир і втік назад до українських військ.

«Полетів я із пільотом Кавутою на північ, кинув бомби на кілька двірців, але літак, мабуть, ушкоджений обстрілом із низу, упав у глибокий сніг коло села Дубнова, недалеко від Володимира-Волинського, де ми попали в полон. Прийшлося посидіти на Люблинськім замку, а потім переїхати до Кракова та Домб’я. Я на другий день утік уже з Кракова до близької чеської гряниці, а тоді через Прагу, Відень, Будапешт, Карпати, Станиславів назад до Красного. І так 21 січня я знов повнив свою службу» — згадує Петро.

Радянська доба

Через переслідування української інтелігенції поляками, які окупували захід України, Франко на початку 1930-х рр. переїхав до радянської частини країни. Він оселився у Харкові, де почав працювати в Інституті прикладної хімії. Там ресурси дозволили йому займатися винахідництвом. Загалом його ім’ям запатентовано 36 винаходів.

Жахи Голодомору відкрили справжнє обличчя більшовицької системи. У 1936 році Петро вирішив повернутися до Галичини, де зайнявся педагогічною та письменницькою діяльністю. Зокрема, він написав статтю про Голодомор, опубліковану в газеті «Діло», наперекір НКВД, які змусили його підписати письмове зобов’язання.

Після приходу радянських військ у регіон восени 1939 року комуністи намагалися використати в пропагандистських цілях постать сина великого Каменяра. В результаті Петро взяв на себе роль депутата Народних зборів, які одноголосно проголосили об’єднання західних областей з УРСР. На жаль, вже через два роки Петро Франко пішов з життя, і до сьогодні не залишилося точних відомостей про обставини та місце його смерті. У червні 1941, коли почалася радянсько-німецька війна, його та групу іншої української інтелігенції вивезли на схід. Серед версій — розстріл при спробі втечі, загибель у катівнях НКВС, спалення живцем разом з іншими культурними діячами 18 жовтня 1941 у селі Старий Салтів.

Розповідь про другого Франка

Сценарій фільму про життя сина великого Каменяра написали Тарас Боровок і Дмитро Наумов, які разом працювали над фільмами «Шляхетні волоцюги» та двома частинами «Свінгерів». Під час створення історії, автори спілкувалися з родиною Петра Франка та працівниками музею «Дім Франка», щоб максимально точно відтворити факти та необхідну атмосферу.

За сюжетом у червні 1941 року до помешкання Франків у Львові прибуває несподіваний гість — Андрій Грищук, давній соратник Петра Франка. Вони пліч-о-пліч пережили найбурхливіші роки та події. Від заснування скаутської організації «Пласт» до боротьби за прихильність спільного кохання, подолання небезпек військового пілота, втечі з літака, що палає, уникнення полону, запобігання голодній смерті дітей радянського Харкова. Та чи все у їхніх стосунках залишилося так, як раніше?

В’ячеслав Довженко («Кіборги»), виконавець ролі Петра, так розповідає про фільм і його головного героя: «Це людина зі стосом таємниць та секретів в біографії, Але в нашому фільмі значно важливіше інше. Уявіть собі, він дізнається, що сьогодні його або відправлять до Сибіру, або просто вб’ють. У нього залишається лише один день, щоб провести його з сім’єю. Що він відчуватиме?».

У стрічці також зіграли Ахтем Сейтаблаєв («Додому», «Ми є. Ми поруч»), Надія Левченко, зірка Івано-Франківської сцени, Ірина Кудашова (т/с «Школа»). Побачити картину на великих екранах можна вже 8 лютого.