Доброго дня, я залежний з майже двадцятирічним стажем. Справжній професійний клієнт наркологічних центрів. За майже 20 років вживання я перепробував напевно всі наркотики, які проходили через Україну. Багато разів потрапляв у державний наркологічний диспансер у Рівному на безкоштовне лікування наркоманії, навіть вже не пам'ятаю, скільки разів лежав. Але щоразу я все одно зривався. Вперше коли потрапив, то зірвався того ж дня після виходу, просто вийшов і відразу пішов до бариги, бо телефону не мав. Він мені одразу такий:

  • А що ти тут робиш, ти ж в наркушці??

А я йому:

  • Відпочинок скінчився, треба ділами займатись, давай сюди як завжди!

Далі було трохи пристойніше: вдруге через тиждень, втретє через місяць, в четвертий через 3 дні. Потім було багато втеч, не міг я як людина перекумаритися, тому тікав, щоб знову вжити. Навіть одного разу втік у піжамі, хоч уже був листопад, і тоді ж на варильній хаті передознувся... Слава Богу, відкачали «колеги». Ось на таких каруселях я прокотився. Це якщо говорити про мій досвід лікування наркозалежності в м Рівне у державних клініках. Але я спробую розповісти свою історію максимально докладно... і розповім, як зміг виплутатись із цього нескінченного бігу по колу.

Тел: (097) 000-46-71

м. Рівне, вул. Горохович А., б. 19

https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/ 

Знаєте, я зараз живу так ніби я провів у комі 20 років, тому що обертаючись назад я бачу лише страждання, смерть та повну відсутність себе як особистості. Сьогодні важко повірити, що це було зі мною. Десятки моїх співспоживачів вирушили на той світ, а раз мені вдалося вижити і сталося це не без участі та лікарів мережі реабілітаційних центрів "Матері проти залежностей", то я хотів би скористатися нагодою розповісти про все.

Початок мого нарко-шляху

Вживати почати у 14. Як і все почав із трави. Тоді всюди були недобудовані забудови, які були зупинені після розвалу СРСР, і стояли зарослі, що не охоронялися. Там і можна було знайти дикі коноплі. А жив я тоді у спальному районі на самій околиці міста, поряд було селище, яке славилося в ті роки великою кількістю циган, які й продавали наркоту. Але почав я з коноплі, тоді її називали анашою і дубасом. Багато хто тоді вважав і зараз теж, що куріння марихуани – це тупикова вітка і далі не потягне пробувати щось міцніше, а потім як одна мить 10 років і ти заїжджаєш після передозу в реабілітаційний центр для наркозалежних… Спочатку ми травку курили, але це не сильно діяло, тому ми запивали все це пивом, і нам начебто здавалося, що нас пре. Не знаю, перла тоді та погань чи ні, але кашляли ми порядно.

Потім хтось підказав зробити "молочко" з цієї дички, на кшталт "ось тоді ви дізнаєтеся, як правильно використовувати цю дику хрєнь". Пам'ятаю, як уперше спробував "молоко", зелене таке, моторошне. Корочє випив, дивлюся, що не пре, говорю всім, що піду в магазин за чимось, виходжу, йду, і раптом розумію, що я пішов не тільки не в той бік, а ще йду по проїжджій частині прямо між смугами... Відбіг поряд у парк, сів, сиджу намагаюся прийти до тями, а місцевість взагалі не впізнаю, я перелякався не на жарт, дуже глючило мене. Так і блукав, не міг зрозуміти, де я і що робити, поки більш досвідчені в цій справі товариші не знайшли мене.

Потім була "хімка". Теж робиться з будь-якої дикої коноплі, тому що для приготування і цього наркотику, і "молочка" потрібно дууууже багато конопляної сировини. Страшна погань, готується мало не як варщики варять на варильних хатах)) І сморід від неї стоїть – мама не горюй! Коли прийняв цю хрєнь, то відразу ж відключився, благо вживали в одного планового вдома. Це я все до чого? А до того, як я пройшов свій нарко-шлях тривалістю в 20 років, вінцем якої стала психічна та фізична залежність від наркотиків, я пхав у себе ці жахливі кустарні конопляні “коктейлі”, які не просто не приносили мені жодного задоволення, але викликали почуття страху, кидали мене в піт, я втрачав свідомість. Тобто я відчував постійний дискомфорт, але все одно наполегливо продовжував приймати наркоту.

Клей

Загалом до років 16-ти я регулярно приймав коноплі в різних її видах. Потім в "один прекрасний день" хтось сказав, що дуже кльово нюхати клей і дістати його просто і коштує копійки. І тоді моє життя увійшов клей “Момент”. Пам’ятаєте таку бурду? Не важко здогадатися, що цей процес теж не з приємних, і ефект був якимось дивним, ніякого кайфу, тільки неприємності: боліла голова, хитало як п'яного, тупа усмішка на обличчі, бліднеш, очі напівприкриті, рот несе якусь нісенітницю, коротше кажучи, суцільна мука, а ні якого тобі кайфу. Ось реально, навіщо ми продовжуємо приймати всякі психоактивні речовини, якщо спочатку все вказує на не кайф від них? Швидше, навіть навпаки. Збиралися в друга в батьківському гаражі, вдень, поки тато на машині на роботі та гараж порожній. Одягали кульки на тупі голови і дихали цим лайном. Тобто якщо бути чесним, то мені вже тоді було потрібно шукати психіатра в Рівному…

Коротше кажучи, клей ми стали вживати по змінно з коноплею та бухлом. Просто з'явився ще один засіб "улетіти"... Ну ще ми тоді нюхали розчинник фарби і рідину для зняття лаку. Так, ми були дійсно хворі.

Пігулки

Потім у моє життя увійшли "колеса". То був якийсь підпільний, кустарний варіант екстазі. Перший прийом теж не дав особливого задоволення. Пам'ятаю всі навколо з таким придихом говорили про таблетки, що ось це типу справжній кайф, а мій перший прийом був жахливим. Спочатку нічого не відчував, а інші очі закочують, охають від кайфу, а мені взагалі ніяк. Ходили, гуляли містом, зайшли до знайомого в гості і тоді мені хтось порадив покурити трави, щоб наздогнати. І я миттєво зловив передоз. Весь вечір пролежав на мізерному диванчику, сам я високий, 190 сантиметрів зросту, і все не міг знайти зручну позу, нудило, якісь галюцинації були, щось чув дивне, наче хтось над головою стоїть і щось шепоче, пам'ятаю, розплющував очі в жаху, а поряд ні душі. У сусідній кімнаті галас стоїть, їм весело, а я валяюсь. Мабуть, психічна залежність від наркотиків якось так і працює: навіть якщо тобі взагалі не в кайф від наркоти, але ти бачиш, як інших пре, і ти десь на підсвідомому рівні приходиш до висновку, що треба ще й ще пробувати, щоб було як їм... І ти пробуєш знову і знову, посилюючи звичку, привчаючи свій метаболізм до дії ззовні. Замість того щоб вчити свій організм отримувати задоволення від простих речей без допомоги всякої хімії, ти починаєш винаходити велосипед і всовувати в нього всяку погань.

Наступні кілька років я сидів на колесах і навіть не думав про те як вийти з наркотичної залежності. Постійно нервовий і все болить, коли не під дією, а коли під дією, то тупий, потойбічний якийсь корочє тупо такий справжній нарк. І це навіть починає тобі подобатися не тільки тим, що тебе пре і плющить, а й тим, що ти такий крутий, постійно під чимось ходиг. Чомусь дівчаткам тоді подобалися всякі наркомани, ну не закінчені звичайно, а ось такі безбашенні чуваки на зразок мене. Виглядав я загалом нормально, не закінчений нарк, і вже навіть не погано заробляв, працюючи в інтернеті в одній аферистській темі. Але це не важливо, гроші ж були. Ну і я такий постійно під чимось, мені зараз навіть здається, що мені більше подобалось це відчуття, що я нетверезий, що я крутий, в темних окулярах щоб типу не палитись. Таке корочє. Це я зараз майже без зубів, а тоді я був ще красенем))

Героїн та інші опіати

А потім був героїн. І з цього моменту все стає дуже серйозно. Звичайно, як і більшість майбутніх героїнових торчків я почав не з уколу. Спочатку ми курили. Гроші були, здоров'я теж. Я напевно півтора року тільки курив, колотися відмовлявся на відріз і при тому не бачив за собою ознаки наркотичної залежності. Алкоголь взагалі тоді пішов із мого життя. Усі гроші вирушали на нову порцію гери і як мені тоді здавалось, я не відчував наслідки вживання наркотиків. Дивно, але й перший прийом героїну не приніс мені так сильно бажаного і розрекламованого друзями справжнього кайфу. Пам'ятаю, як після першого паління я одразу ж побіг у туалет, де хвилин 10 обіймався з унітазом.

Зміг “зрозуміти” героїн лише після третього прийому. Спочатку сильне радісне збудження, а потім настає таке глобальне умиротворення, навіть мрійливий стан. Тобі тепло і спокійно, навіть у якусь дрімоту тягне. Усе відходить на другий план. Звичайно, справжній кайф від героїну я зміг зрозуміти тільки тоді, коли став їм колотися. А сталося це, напевно, як і у всіх: гроші закінчилися, а вжити дуже хотілося, тим більше що були особисті проблеми та інші, і здавалося, що прийняти нову дозу і витратити на неї останні гроші, це необхідність. Тобто я вже діяв як поводиться наркозалежна людина. І ось я дзвоню баригі, кажу, що хочу заїхати, а він такий:

  • Ти все ще куриш? Даремно ти переводиш продукт! Ну, приїзджай".

Сам барига теж був героїновим нарком, ще й з нормальним стажем. Вже неодноразово заїжджав на наркологічний диспансер в Рівному та здається в Луцьку. І ось поки я їхав до нього, то в голові крутилася думка: може уколотися? Тобто до моєї наркоманської голови закрався справжній вірус, який підштовхував мене перейти останній кордон. І того дня я його перейшов... І дивно було б, якби не перейшов.

А далі – 10 років біганини по колу. Ні, ну само собою я не одразу став залежним і від ін'єкцій. Тобто став я залежним від наркотиків ще давно, але й ознаки що свідчать про наявність наркотичної залежності, тобто простіше говорячи ломки від героїну з'явилися не після першої дози. Приблизно через 3 місяці я вперше відчув ломку. Тоді вона була ще дуже слабенька, і я навіть подумав: “Хе! І цього бояться наркомани? Та вони слабаки, а я легко злізу і не треба для цього витрачати жодної копійки на вартість лікування наркозалежності, щоб перекумаритися, я сам перекумарюсь, якщо буде треба”. Наївний дурник.

Мережа реабілітаційних центрів "Матері проти залежностей"

До того як я потрапив на прийом до Максима Євгеновича я так чи інакше намагався злізти з голки вже роки 2. Лягав у різні клініки, в наркологічний диспансер у м Рівне я взагалі в один період мало не прописався. Мене там знали усі. І всілякі препарати для лікування наркотичної залежності вже на мене не діяли. А коли я там перекумаривався і мене відпускали під особисте зобов’язання, то я завжди зривався. Завжди думав після лікування, що раз-другий уколюсь, щоб на душі полегшало, але насправді йшов у багатомісячні плавання героїновим океаном.

У мене незабаром 2 роки тверезості. Це вперше за моє життя! Коли я вперше йшов у медичний центр "Матері проти залежностей " на Горохович 19, то не відчував особливого оптимізму, думав, що знову перекумарюсь і зірвусь. Тобто всередині мене був сумнів розміром із нашу планету. А як інакше, якщо я стільки всього перепробував на собі, щоб кинути, але нічого не давало результату?! Самостійно злізти вже було не реально, тому що моя доза була дуже великою. Величезною. Я приймав наркотики 6 разів на добу. І після кожної ін’єкції я чекав на наступну.

Як я й сказав, я прийшов без особливої надії, але з сильним бажанням щось змінити. І доктора допомогли мені в цьому, ціла команда крутих лікарів наркологічної клініки Вектор плюс. Відразу скажу, що хороша реабілітація – це майже 90% успіху. А в центрі "Матері проти залежностей" https://narkohelp.com.ua/likuvannya-narkomaniyi-rivne-luczk-reabilitaczijnyj-czentr-dlya-narkozalezhnyh-rivne/  вона справді така, якою має бути! Я кожен день проходив різні заходи, які поєднували в собі психологічні, психотерапевтичні, медичні та низку авторських методик лікарів центру. Потім в мене ще був постреабілітаційний супровід, в який мене підтримували і соціально адаптували до зовнішнього світу без наркотиків. Все це відбувалось за допомогою індивідуального плану соціалізації, професійної орієнтації, сімейної терапії. До процесу були підключені мої близькі та декілька друзів, які не були залежні ні від наркотиків, ні від алкоголю.

Півроку якісної реабілітації і сьогодні маю майже 2 роки повної тверезості! Якщо мені стає якось не дуже, якщо відчуваю, що мої думки забирає кудись не туди, то я відразу ж звертаюся в центр і якщо потрібно, їду до них, тому що я хочу до кінця життя прожити у тверезості і кайфувати від тверезого способу життя.