Вітаю всіх читачів. Сьогодні я вирішила поділитись із вами своєю історією життя і висвітлити свої відгуки про кодування від алкоголізму. Я 15 років я прожила у дурмані алкогольного кошмару. Але все ж таки змогла знайти в собі сили почати одужувати і жити тверезо. Це сталося завдяки мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей», що знаходиться у Рівному (як ви вже здогадались, сама я з Луцька), а також лікарям цього унікального місця. Я також хочу особисто вас познайомити – https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-luczk-koduvannya-vid-alkogolizmu-luczk-czina-2000-grn/ На цьому сайті ви зможете прочитати все, чим займаються спеціалісти, як вони допомагають людям. Отже. До того моменту, доки я не зуміла подолати себе, я спробувала дуже багато різних методів боротьби зі своїм алкоголізмом. Тому я і хочу розповісти вам свою історію. Не знаю, але мені здається, що вона може стати для когось повчальною. А я в такий спосіб нагадаю собі, через що я пройшла, щоб знову стати нормальним членом суспільства.

Вперше я спробувала спиртне в 5 років. Відразу скажу, що я з досить пристойної сім'ї, і ніхто в нас не був алкоголіком чи якимось п'яницею, і нікого ніколи не відправляли у лікарню від алкоголізму на кодування чи ще шось. П'яних я бачила тільки на свята, і то в цьому не було нічого ненормального, неадекватного. Взагалі, у нас вдома не прийнято було ставити спиртне на стіл, як в інших сім'ях. Але якось до нас додому прийшов наш близький друг сім’ї, Володя, а він був не дурень випити. Пам'ятаю, всі дорослі вийшли на вулицю покурити, а я залізла на стіл і залпом випила цілу склянку з якоюсь пінною рідиною. Це було пиво. Я не знала, що це таке, і навіть не уявляла, що я п'ю, без перебільшення, отруту. І саме ця отрута через роки приведе мене на кодування від алкоголізму в Рівне, а потім і на анонімне лікування алкоголізму. https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-luczk-koduvannya-vid-alkogolizmu-luczk-czina-2000-grn/

Десь з 16 я почала пити спиртне з приводу і без привода. З ранніх років у мене накопичувалися якісь незрозумілі образи, які поступово трансформувалися у величезні комплекси. Я зовсім не могла будувати нормальних відносин з оточуючими, ніхто в мене не викликав довіри. Мені навіть не було з ким поговорити нормально про те, що мене по-справжньому хвилює. І тоді в моє життя повноцінно увійшов алкоголь. Щойно я трохи п'яніла, весь світ для мене змінювався, з'являлися друзі, з якими хотілося розмовляти та веселитися. Я ставала сміливішою, розкутішою і, як я думала, більш дотепною. Як тільки я випивала, я відразу була всім цікава. Чи я просто так себе обманювала. Але в тверезому стані я відчувала величезну нестачу уваги.

Звичайно ж, спиртне мені допомагало і у спілкуванні з представниками протилежної статі. Вважаю, що саме це і було основною причиною моєї любові до алкоголю. А ще, тоді я заспокоювала себе тим, що коли я напиваюся, то не несу за свої дії відповідальності. Справді, свої погані вчинки я відносила до жартів. Я тоді казала: «Якщо я не пам'ятаю, значить цього і не було!».

А взагалі я не любила, коли мене обмежували. Я хотіла жити так, як мені подобається, і нікому не потрібно було мене повчати чи критикувати. І це теж одна із причин, чому я так любила пити алкоголь. Це давало мені волю відчувати себе вільною, хоча і тимчасово. Ще мене часто критикували за моє споживання алкоголю, казали деякі, що я страждаю від алкоголізму. Але я не вірила в це. Я думала так: якщо я можу контролювати своє споживання, то це НЕ алкоголізм. Але… Контролювати я вже давно не могла…

Якось мені розказали про укол від алкоголізму і що ціна на нього досить висока. Але мені тоді було незрозуміло, навіщо робити якийсь укол за якісь шалені гроші, коли кинути пити можна самому?? Це було щось не зрозуміле для мене. Але як би ж я знала, що ще мене чекає…

Одного разу зі мною вперше щось трапилось незрозуміле. Я не знала, що саме сталося зі мною, але я відчувала якесь незрозуміле страхіття. Я тоді знову напилася. Не зрозуміла, чому це зі мною відбувається, але я не могла зупинитись. Потім я почала втрачати контроль над собою, але якось мені було все одно. Того разу я напилася дуже сильно... І не знала, скільки часу я провела у цьому стані, але коли я відкрила очі, я була в незнайомому місці. Я почала відчувати сильний біль у голові та гіркоту в роті. Мені стало дуже погано. Я не знала, що робити, я не могла згадати, як я потрапила сюди і з ким я була. Я намагалась згадати, але нічого не виходило. Потім спробувала підвестись, але мені знову стало погано, і я знову засипала. Коли знову відкрила очі, я була вже в лікарні. Лікарі розповіли мені, що мені довелося зробити виведення з запою, щоб мене врятувати. Мені довелося піти ще на кілька процедур, щоб вирішити проблеми з моїм здоров'ям. Я знала, що все це сталося через моє зловживання алкоголем. Я знала, що це було небезпечно, і я повинна була зупинитись раніше. Але я не могла зупинитись. Я не могла контролювати свої бажання. Я була алкоголіком, і це було моєю слабкістю, це було моєю тяжкою хворобою…

Після того, як мені стало краще і я через 2 дні вже почувалася себе нормально, я зрозуміла, що не хочу себе обмежувати в чомусь, навіть попри те, що пережила. Мені хотілось бути людиною, у якої немає обмежень. Все це стосувалося виключно алкоголю. Мені без нього життя здавалося чимось нудним, сірим і буденним… І я далі продовжила летіти у прірву…

Перші мої крадіжки розпочалися з крадіжок з дому алкоголю, який батьки тримали для гостей та святкових дат. Потім почала й гроші підбирати, які були залишені на видних місцях. Відверто крала у рідної бабусі з її заначки на чорний день. І все це я постійно тягла своїм приятелькам та приятелям, з якими ми купували та розпивали різні алкогольні напої, хоча мені вже давно треба було поцікавитися скільки коштує кодування від алкоголю і зайнятися цією проблемою. Але… Мене все влаштовувало, мені подобалось таке життя.

Ми випивали в основному заради веселощів і для сміливості, якщо треба було йти на якусь дискотеку, або зробити щось божевільне... Ми пили, щоб почуватися крутіше за інших, розумніших, кращих, старших. Спиртне так сильно увійшло в моє життя, що я почала втікати з дому, щоб випити хоча б трохи без нагляду з боку близьких, бо, ясна річ, така поведінка не могла подобатися батькам. Я зникала з дому на тижні. Мама з татом знаходили мене, відводили додому, але через деякий час я знову мчала на всю до своїх друзів. Тоді була перша спроба віддати мене на кодування від алкоголізму у Луцьку, але зрозуміло, що то було марно.

Згодом батьки та інші родичі вирішили, що єдиний вихід із ситуації – видати мене заміж, щоб я взялася за голову. І я вийшла. За такого ж як я. Тобто пияку. Це призвело до того, що він став піднімати на мене руку, зраджувати мені, в тому числі і з моїми подругами. Коли я завагітніла, то вирішила, що зроблю аборт, але мої батьки і чути про це не хотіли і вмовили, щоб я залишила дитину. І хоча ми обидва з чоловіком були подружжя не дуже м’яко кажучи, але після народження Софії я стала трохи розсудливішою, навіть намагалася бути турботливою мамою. Але нескінченні знущання чоловіка довели мене до того, що я з’їхала до батьків. А через пару місяців мені стало відомо, що його посадили... Так і закінчилося моє сімейне життя, а незабаром закінчилася і тверезість. До речі закінчилося не одразу – після того, як його посадили, ми ще деякий час продовжували спілкуватися і навіть намагалися помиритися. Він мені клявся, що зміниться, клявся що більше ніколи в житті не торкнеться мене і пальцем і не скаже жодного поганого слова в мою сторону. Божився, що Софійку любить, і мене любить… Навіть пообіцяв, коли вийде, що зробить підшивку від алкоголю і ціна його не турбує. Коротше кажучи зробить все, щоб ми жили щасливо… Але, як ви здогадалися, нічого цього не сталося, ніякого кодування від алкоголізму і щасливого сімейного життя не сталося. Знаєте за що його посадили? З його слів, його посадили за крадіжку. Мовляв, йому якийсь знайомий заборгував велику суму грошей (звідки тільки у алкоголіка великі гроші, тут уже питання), а той не віддавав йому. Тоді він нібито його пограбував, тому що нібито той друг мав гроші, але з невідомої причини не хотів віддавати йому. А моєму колишньому чоловікові звісно треба були гроші на випивку (щось інше його і не цікавило), тому і понесло його. Пограбував, за це й посадили. Але все було зовсім не так… Коли я дізналася правду – я, м’яко кажучи, була в шоці… Від одного нашого спільного знайомого товариша по чарці я дізналася жахливу правду. Мовляв, мій чоловік напідпитку зґвалтував його співмешканку. У мене був шок. Спочатку я не повірила, але згадала, як він поводився по відношенню до мене, будучи п’яним, яким він може бути агресивним і, накінець, я прийшла з ним поговорити. Знаєте, яка реакція була у мого колишнього чоловіка на пряме питання, чи дійсно він зґвалтував ту жінку? Він почав кричати, матюкатися на мене, навіть погрожувати… І тут мені все стало ясно. Я була в шоці, бо у мене донька від цього монстра. І так, у того «друга» була співмешканка, м’яко кажучи, не приваблива.. Вона не дбала про себе взагалі і я так підозрюю, що вона часто вживала якісь наркотики. Але алкоголіку все це не важливо, він може і на таке піти… До речі, повинна сказати, що в молодості я була дуже симпатичною дівчиною, я подобалася чоловікам. Але алкоголізація та невдалий шлюб зробили свою справу: я почувала себе постійно погано і вважала себе невдахою, якій нічого не вдається у житті. Смішно, але звинувачувати у цьому алкоголь чи визнавати за собою наявність алкоголізму я навіть не думала. А батьки намагалися вдавати, що все добре, а я тільки збільшувала швидкість: я знову почала пропадати по кілька днів і пити, гуляти, знову пити… А потім лежати по кілька днів, щоб прийти до тями. Десь в душі я все ще переживала за те, що трапилось з моїм колишнім чоловіком. Ні, я ні в якому разі не жалкувала, мені просто було страшно… Так тривало десь півроку. Потім якось у мене сталося сильне отруєння, через що була викликана швидка, мене відвезли, зробили детоксикацію, а батьки вмовили закодуватися. Я тоді пройшла кодування від алкоголізму у Луцьку у тій самій державній клініці.

Але це горе-кодування протрималося в мене тиждень, після чого я знову запила, ще й з якимись невідомими людьми. Загалом, я знову повернулася до старого ладу. А мої «фокуси» ставали все гіршими: я міняла статевих партнерів, могла прийти додому мало не голяка ... А в цей час у мене підростала дочка. Вона вже потроху починала все розуміти, плакала, просила мене не йти, бо знала, що я прийду пізно або завтра і буду в неадекватному стані. І тоді я вирішила, що я просто така людина – погана та порочна, і мене не можна виправити, і ніяка підшивка від алкоголю мені не допоможе.

До цього моменту моє здоров'я було вже серйозно підірвано. Я дуже схудла, вага була десь 42 кілограми і то, періодами може й менше. Постійно відчувала біль всередині, а своїми міркуваннями я нагадувала розумово відсталу... Мене перестало щось цікавити і взагалі щось радувати. І одного разу я не витримала і поговорила з мамою на цю тему. Була дуже складна розмова, багато про що було важко говорити. Наступного дня мене зводили до храму, а згодом відвезли на лікування алкоголізму гіпнозом у Луцьку. До речі мені тоді було 26 років, але виглядала я на всі 46…

Відразу скажу, що не довго я була доброю і тверезою після того «лікування». Незабаром померла моя мама. Почали частішати різні сімейні конфлікти, бо на мамі трималася вся родина. З'явилися проблеми на роботі, яку я насилу здобула. А справлятись з такими проблемами я не вміла. І під час лікування мене теж не навчили долати кризові ситуації. І... я знову запила. І все стало ще гірше, ніж було.

Мої співмешканці змінювалися дуже часто. Усі жили у нас. Тобто з моєю дочкою, бабусею та батьком. Я тоді думала, що якщо знайду хорошого чоловіка, то він буде допомогати мені бути в рівновазі і тоді все зміниться на краще. Але як же я помилялася... Приблизно так само я міркувала і про роботу: якщо буде нормальне місце, то і життя моє зміниться. І я періодично влаштовувалась на різні роботи. Тоді життя справді тимчасово налагоджувалося: я знаходила з усіма спільну мову, добре працювала. Я навіть думала, що тепер моє життя інше і я тепер інша. І з дочкою та родичами були теж чудові стосунки. З'явився постійний чоловік. Але ми з ним якось були чужі чи що… Він постійно почав пропадати на роботі або у друзів. Він теж любив випити, але не був таким як я алкоголіком. Хоча часто приходив п’яним. А коли він приходив п’яним, то просто лягав спати, ні з ким не розмовляючи. Він ніколи не був агресивним чи щось таке, просто він був чужим для мене. Начебто у нього своє життя, а у мене своє. Але одного разу він зробив кодування від алкоголізму в Рівному Спеціально туди поїхав, мовляв там є крута клініка про яку йому розповідали відгуки що лікування алкоголізму в м Рівне у мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» найефективніше. І дійсно, йому там допомогли. А я навіть чути про це не хотіла, я вважала, що це все просто дурниці і гроші на вітер.

Так минав час, я починала сильно нудьгувати і сумувати, і... у мене стався новий запій. Я могла почати пити з колегами після робочого тижня, а закінчити у понеділок вранці за кілька годин до початку нового робочого тижня. Я могла пити з будь-якими людьми: друзі, знайомі, малознайомі, незнайомі... І що цікаво: мене намагалися не виганяти з роботи, а наставити на правильний шлях. Тільки мені це було все одно, я сама спокійно йшла з чергової роботи і пускалася на вільні хліба.

Софійка продовжувала рости та все намагалася мені заважати пити. Пізніше я дізналася, що з неї знущалися на подвір'ї, кажучи їй, що її мама алкоголічка... А вона просто чекала, коли я змінюсь... Зараз пишу це, а в самої сльози рікою з очей... В той час у мене все рідше траплялися просвіти, мене майже не можливо було застати тверезою. Коли ж я прокидалася після чергового запою, намагаючись зрозуміти хто я, де я і що робити далі, хотіла лише одного – померти. Я змирилася, що я закінчена алкоголічка, і що моя смерть вирішена наперед спиртним. І навіть донька на мене ніяк не могла вплинути, уявляєте? Я дізналася від батька, що Софійку у дворі обзивають бомжихою. Мовляв мама у неї алкоголічка і виглядає відповідно, а отже і вона бомжиха. Діти... Ці жорстокі діти.. Але звичайно я сама винна у всьому. Я тепер не тільки своє життя руйную, а й життя доньки. Але мабуть через цю історію, яку я розкажу, я і поїхала в Рівне на кодування від алкоголізму. Одного дня мій батько з Софійкою гуляли надворі. Софія грала собі на майданчику, а тато сидів під деревом на лавочці (було жаркувато тоді, травень місяць) і він доглядав за дочкою. Насправді тільки батько і гуляв з Софійкою, доглядав за нею, купував їй одяг, лікував, все-все робив сам. Тому що, що? Тому що її мама десь постійно пропадала на гульках, пиячила і влаштовувала якісь «концерти», нерідко доходило й до бійок. Ну і от, були вони на подвір’ї, мій батько тоді, як він сказав, читав книгу і щось трохи відволікся, забувся буквально на хвилину за Софійку. А тим часом до неї підбігли однолітки, не знаю, може хтось старшим був, і кинули в неї пісок з камінням, потім почали глузувати, обзивати, кривдити. Софійці звісно стало боляче, вона заплакала, почув мій батько і бігом до неї. Діти повтікали, дитина моя плаче, їй боляче. Тоді їй каміння попало над бровою, а уявляєте якщо б в око? Жах… В неї була розсічена брова повністю.. І знаєте що? Я свого літнього батька у всьому звинуватила, мовляв це він за дочкою не догледів.. Я тоді дуже сильно на нього кричала, матюкалася, не дивлячись на те, що дочка рядом плаче. Я не підійшла до неї і не подивилась взагалі, що з нею, наскільки все серйозно. Я просто кричала і звинувачувала всіх довкола, але не себе. Батько звісно ж не міг витримувати, він постійно казав мені, що силою мене віддасть на анонімне лікування алкоголізму, але це все були тільки слова. Батько тоді був уже у віці та й здоров’я в нього ставало з кожним роком все гірше і гірше. Звичайно, я впевнена, що і не без мене… Все те, що він пережив, всі мої викиди, запої, істерики, бійки. Він був повністю сивим і постарілим, хоча йому було ще тільки 50. 50 років для чоловіка, у якого життя нормальне, це розквіт сил! А мій батько у цьому віці уже втратив кохану дружину, втрачає доньку. Він і жив мабуть тільки заради Софійки…

Отже, за 15 років вживання я п’ять разів робила кодування від алкоголізму в Луцьку. І лише один раз я змогла витримати весь термін, коли проходила кодування від алкоголізму в Рівному, в мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей». Так, так, саме в ньому! Все ж таки попередні рази я не просто зривалася раніше часу, я пила потім як ненормальна, як скажена! Я почала звертатися до цілителів всяких, ходила до церкви. Мені навіть здавалося, що на якийсь час це допомагає, але потім все було по колу...

Скажу чесно, все змінилося, коли я потрапила в той медичний центр «Матері проти залежностей» у Рівному на Антоніни Горохович, 19. Саме в цьому місці мені було зроблено підшивку від алкоголю, яка спрацювала. Зрозуміло, що самі по собі кодування та підшивки не позбавляють залежності, але я змогла повірити, що можу бути тверезою та нормальною. Зі мною спілкувалися досвідчені лікарі, ще мені випала нагода поспілкуватися з колишніми алкозалежними. Вони казали, що мені слід пройти повний курс лікування. Комплексне лікування з подальшою реабілітацією та ресоціалізацією. Так як до цього я 5 разів зривалася максимум через місяць після проведення кодування від алкоголізму в Луцьку, а у Рівному, в цьому центрі все вийшло, то я вирішила не продовжувати кодування, а ризикнути і пройти повноцінне лікування.

Сьогодні, коли я пишу цю розповідь, у мене за плечима 1 рік та 6 місяців тверезості. Не все в моєму житті ще добре і супер класно, але це – зовсім інше життя, яке мені приносить задоволення. Справжнє, не підроблене задоволення та щастя. Я впевнена, що моє життя не стане, таким як раніше, і я вдячна за це мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей». https://narkohelp.com.ua/likuvannya-alkogolizmu-luczk-koduvannya-vid-alkogolizmu-luczk-czina-2000-grn/ А також я вдячна вам, дорогі читачі, за те, що дочитали до кінця. Мені було дуже важливо поділитися з вами цією історією і я буду дуже рада, якщо комусь із вас вона була корисною!