Вітаю всіх. Мене звати Діана. Взагалі я киянка, але уже багато років проживаю у Луцьку. Моя історія полягає у тому, що я більше 8-ми років намагалася позбутися наркоманії, але завжди це було безуспішно. Хочу написати максимально детальну розповідь про свою залежність, про своє життя, і про те, як я проходила абсолютно різне платне та безкоштовне лікування наркоманії, у мене взагалі багато було всього за життя – мене відправляли і на примусове лікування від наркоманії у Львів та Івано-Франківськ, уявляєте! Мені давали різні препарати для лікування наркотичної залежності, але все було марно! Допоки я не потрапила у наркологічний диспансер в місті Рівне. Точніше сказати – до мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей». Не знаю, можливо у мене не вийде все згадати і детально розповісти, але я спробую, навіть якщо щось забуду, або заплутаюсь, то будь ласка не ображайтесь! Отже, поїхали.

Знаю, що більшість наших співгромадян люблять вішати ярлик «наркоман» на людей із залежністю від наркотиків. Цих людей можна зрозуміти, але це зовсім неправильно! Тому що не можна акцентувати на цьому, як на чомусь порочному, низькому і, вибачте, розбещеному. Ще не можна до таких людей ставитися з осудом та огидою. Але тільки наркозалежні та їхні родичі знають, як воно, коли хтось не може жити без чергової дози... І не просто не може, а це для нього неможливо... Це справжнє пекло, повірте мені, наркомани зі стажем це дуже нещасні люди…

Окремої уваги заслуговують наші батьки, бабусі, дідусі, брати, сестри, чоловіки і дружини, діти... Адже коли їхня дочка, як от зі мною було, – красуня, розумниця, відмінниця та хороший менеджер з жилкою підприємця – вже близько восьми років вживає наркотики, то це пекло на землі і для них самих... І повірте, ціна за лікування наркоманії це ніщо, порівняно з ціною, яку ви платите за свою залежність, за вживання цієї гидоти. Як шкода, що я це не розуміла раніше, як я зараз про це жалію, як я себе ненавиджу за це... Скільки я людей довкола втратила через наркотики! І вони не те, що пішли з мого життя, а вони померли...

Я коли розповіла одному знайомому, що хочу написати цю свою розповідь, то знаєте що він мені сказав? Він мені сказав «Дін, нащо воно тобі тре? Живи собі і не поминай минулого». А я знаю навіщо я це роблю – щоб мій та моїх близьких гіркий досвід, наше спільне лихо, допомогло іншим людям не дати втратити себе, своїх дітей та близьких, які перебувають у повній залежності від наркотиків.

Ще хочу трошки додати про мою маму. Силі і міцності цієї жінки можна лише дивуватися. Безрезультатні спроби моєї мами впоратися з моєю пристрастю не зламали її, всі ці спроби лікування наркоманії у Луцьку, Львові, та де тільки не була… Вона і зараз несе свій хрест і продовжує боротися за моє життя. Дякую мамо! Я знаю, що вісім страшних я тяжких років вона часто впадала у відчай, але примарна надія, яка танула на очах, коли я знову дзвонила або приходила додому в тому страшному стані, все одно перемагала і вона знову і знову намагалася мене врятувати, відправляла спочатку в якийсь наркологічний центр Нове життя, відгуки про який находила в інтернеті, вона водила до бабок, потім коли це не допомагало, вона шукала методи лікування наркоманії вдома… Коротше, робила все що могла. Знаю, що останніми роками перед моїм одужанням вона майже втратила надію, але завдяки мережі реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» – це наркодиспансер у місті Рівне, я змогла повернутися до того життя, яке було ДО вживання. Але вже дорослою і досвідченою…

Я навіть спеціально перед тим, як писати цю розповідь, запитала у мами, що вона думала в той час. І ось її відповідь: «Усі звернення у центри для лікування наркоманії у Луцьку, Івано-Франківську, навіть Львові, всі вони були абсолютно безглуздими, я думала, що тебе зупинить лише смерть. Мені часто було страшно жити. Пам'ятаю, як дивилася тоді різні передачі, в яких розповідалося, як діти-наркомани вбивають своїх батьків, коли ті відмовлялися дати своїм чадам залежним грошей на нову дозу. Я думала, що зі мною таке може статися. Коли ти була під наркотиками, то ставала агресивною та дратівливою. Такі люди здатні на все! Ти хоч і намагалася працювати, але всі гроші йшли на препарати...»

Мій перший «досвід»

Маю сказати, що загалом я з цілком нормальної родини. Мама і тато одружилися по любові, я була довгоочікуваною дитиною. Я була цілком нормальною дівчинкою, навіть тямущою, може тільки трохи невгамовною, але вчилася добре. Мама багато приділяла мені часу та уваги, щоб у мене була хороша успішність. Тато ж у цей час почав пити, часто пропадав з дому, потім ми довідалися, що він зустрічається і з іншими жінками. Нерідко він приходив п'яним, вони сварилися, він міг зірватися на мені. Мама коли заступалася за мене, то могло і їй дістатись зайвого... Маю зізнатися, що поведінка батька, яка з роками тільки погіршувалась, була для мене справжньою драмою. Але я не замкнулася в собі, як багато моїх однолітків зі схожою історією. Однак це не могло не позначитися на моїй поведінці: я стала різкою, часто огризалася, не приймала всерйоз зауваження дорослих. Дивно, що якось так вийшло, що я ще й вчилася добре… Тоді ще тяжко було повірити у те, що з такої красуні і розумниці виросте наркоманка, яка перепробує чи не усі препарати для лікування наркотичної залежності, а у наркологічні диспансери буде їздити як до себе додому…

Після закінчення 11 класів я вступила до одного з луцьких вишів, де й почався мій шлях наркозалежності. Саме тут я познайомилася зі своїм майбутнім хлопцем, який і пригостив мене вперше наркотиком. Це була таблетка (не називатиму препарат, щоб не робити реклами) – наркотик не сильнодіючий, але я отримала тоді сильне враження: я згадала все попереднє своє життя, побачила майбутнє, хотілося пурхати! А коли відпустило, то мені стало погано, я відчувала слабкість по всьому тілу, сильно боліла голова, хотілося спати і не хотілося жити. Пам'ятаю, тоді я набрала маму і сказала, що погано почуваюся і попросила мене забрати. Мій хлопець в той час понюхав інший наркотик і пішов гуляти кудись, а я залишилася сама і не було сил сісти на маршрутку приїхати додому. Коли батьки приїхали за мною, то я лежала на лавці непритомна. Вони тоді подумали, що я напилася, або точніше, мене напоїли, бо від мене тхнуло алкоголем. Насправді після прийому наркотику ми ще пили пиво. Ця версія і стала основною. І хоча коли я прокинулася наступного дня мене лаяли і казали, що дівчаткам не годиться так поводитися, проте це серйозно не похитнуло моє становище, а батьки іноді навіть з доброю усмішкою згадували цю ситуацію.

Моє життя під «кайфом» і численні спроби лікування наркоманії

Після того випадку я розірвала всі стосунки з хлопцем. Точніше, мені суворо заборонили з ним спілкуватися. До речі, наскільки я знаю він теж потім проходив безкоштовне лікування наркоманії, але він після цього продовжив вживати, а що з ним потім було я не цікавилася.

Коли мені виповнилося 19 років, я поїхала на 2 роки до Німеччини. Можливо це б мене мало поставити на правильний шлях та все сталося навпаки – це призвело до вживання наркотичних препаратів, а потім і до препаратів для лікування наркотичної залежності, яка розвивалася у мене з неймовірною швидкістю. Саме там, у Німеччині, я й спробувала серйозні наркотики. Спочатку це був кокаїн. Здавалося, що краще нічого не можна вигадати, ніж прихід від коксу. І тепер ми раз на тиждень скидалися на цю штуку перед тим йти тусити. А потім один знайомий сказав одну, мабуть багато кому відому фразу «Кокс – це минуле, сьогодні знову на арені героїн! За ним майбутнє наркотиків! Спробуй». Я знала, що героїн небезпечний, але я знала, що і кокаїн небезпечний, але тоді кокаїн здавався чимось прекрасним і навіть елітним. Тому я спробувала героїн. Не кололася, теж нюхала. Через 2 місяці я перейшла на ін'єкції.

Коли настав час повертатися назад в Україну, я не знала, що робити і як бути. Я навіть не знала, як пережити переїзд, адже я не могла взяти з собою у дорогу дозу, бо могли загребти. Будь-якими хитромудрими наркоманськими способами (теж їх не описуватиму, щоб не пропагувати різні методи вживання) змогла дістатися додому. А через день після приїзду в мене почалася ломка. Мама одразу все зрозуміла, але не впала в ступор, а швидко почала шукати в інтернеті статті, центри і відгуки про лікування наркоманії у Луцьку. Мене тоді відвозили до різних реабілітаційних центрів, возила на лікування наркоманів у Львів й інші міста, як я вже розказувала. В одному центрі змогли мене вивести з цього стану, а в іншому – провели психологічні консультації. Мама весь час була зі мною, бачила як мене всю ковбасить. Батько покинув нас, і мама намагалася мене витягти з цього пекла самотужки.

Коли я прийшла до тями, то моментально у мене спрацювало це горезвісне наркоманське мислення, коли залежний починає прокручувати в голові тисячі схем, щоб зробити новий дозняк. І до кінця того ж дня я вже сиділа у друзів колишнього хлопця на квартирі та встромляла у вену «баян». Я почала давати приватні уроки менеджменту. Точніше вела типу семінари онлайн, то було досить не складно, навіть для наркоманки, тому що я дійсно у цьому розбиралася, але не змогла себе реалізувати. Всі зароблені гроші відносила баризі. Потім я стала скасовувати заняття через типу погане самопочуття, тому стала поступово тягнути речі з дому. Іноді йшла на найближчу барахолку і здавала їх за якісь копійки, а іноді тягла їх прямо баризі. Пам'ятаю, як одного разу зперла одну золоту прикрасу з дому, а барига тоді була жінка ще й циганка, а всі знають, як цигани ставляться до золота. Ну і ось я прямо ось так до неї прийшла і віддала замість декількох доз. Пам'ятаю, як ішла додому задоволена, взагалі без сумніву, що я щось роблю не так. Я так міркувала тоді: все одно ця фігня нікому не потрібна, а в мене зараз на кишені СПРАВЖНЄ золото.

Що тільки мама не намагалася зробити, але я постійно зривалася. Я по кілька місяців жила в різних ребцентрах, до речі вартість лікування наркозалежності була там досить високою, де тільки мама гроші брала… Але все одно після повернення я починала вживати: посиджу кілька днів вдома чи тиждень, а потім попрошуся пройтися магазинами, прогулятися і... або когось зустріну, або сама починаю викликати бариг.

Мережа реабілітаційних центрів «Матері проти залежностей» – вихід є?

Передостанній раз мене відправили до лікаря-нарколога у Львів мовляв відгуки про нього тільки найкращі і він справній чудотворець. Там мене поклали традиційно у стаціонар на чергове примусове лікування від наркоманії, але і звідти я втекла через півтора місяці десь, пообіцявши вдома, що більше ніколи не вживатиму, тільки б мене мене повернули додому. Звісно, я збрехала... Але ця поїздка дала свій особливий результат – там я познайомилася з однією дуже крутою людиною, не називатиму її ім'я, хоча її основна робота допомагати наркозалежним, відправляючи їх... в Рівне на лікування наркоманії у медичному центрі «Матері проти залежностей».

Після повернення мама сама знайшла їхній сайт і контакти. І ось, ми поїхали до медичного центру «Матері проти залежностей» на вулицю Антоніни Горохович, 19. Поговорила з лікарями і того ж дня я була відправлена в це місце. Лікування було нетривалим, але тривалою була реабілітація. Зі мною було проведено зовсім іншу роботу, ніж у всіх попередніх установах. Схеми зовсім інші, а сам підхід, глибина роботи, знання справи лікарів – все було іншим! Наді мною працювали так, ніби якщо я вийду від них і знову щось уживу, то мені прийде смерть. І поступово я переставала думати про вживання, у мене по-справжньому почалося нове життя і нові, більш приємні, турботи! Ці люди по-справжньому боролися за мене! Чого не робили в інших установах. І це дало результат – майже 2 роки без вживання і навіть думок про це. Тому якщо ви шукаєте свій «квиток» у тверезе и чисте життя, просто подзвоніть: (097) 000-46-71 чи (099) 000-46-71, і я впевнена, що ви будете вдячні!