Врятувати рядового оленя: як у ківерцівському лісі тваринам допомагають пережити зиму

Зимового ранку у Звірівському лісі, що на Ківерцівщині, на снігові видно тисячі дрібних слідів. Олені, кози, кабани та навіть єнотоподібні собаки топчуть незайманий сніг і прокладають стежки до особливих місць глибоко серед дерев. Там на них чекає сухе сіно, зерно та сіль. Це допоможе тваринам пережити сувору зиму.

Єгер Мирослав Захарусь із Ківерцівського лісгоспу щоранку поправляє вуса, запрягає чотирирічного жеребця Яхонта, навантажує підводу сіном і мішками кукурудзи та їде оглядати свою ділянку. Його територія – це 6 336 гектарів лісу і поля. Його головне завдання – забезпечити диких тварин необхідним для зимівлі. На майданчиках для підгодівлі Мирослав дбайливо залишає кукурудзу, буряк, жом, силос і сіно. Принагідно роззирається довкола – шукає поглядом тварин, які ще недавно сюди приходили. Олені, каже, приходять до шостої ранку, щоб «поснідати», а «вечеряють» тут близько 16:00. Зграями по двадцять і більше особин вони гуртуються навколо майданчиків для підгодівлі, які для них облаштували лісівники. Крім них, поїсти сюди приходять зубри, кози, кабани та єнотоподібні собаки.

Таких майданчиків на території Мирослава є 12. Кожен має свій особливий вигляд, однак, традиційно, тут є місце для сіна і годівниця, в яку насипають зерно. Годівницю часто роблять рухомою, аби тварини самі могли насипати собі з неї зерно на долівку. Кожен майданчик має захист від дощу. Таким чином лісові мешканці можуть знайти тут суху поживну їжу.

Під час руху зерно висипається і тваринам зручно його їсти

Крім їжі, на майданчиках для підгодівлі є також сіль. Її травоїдним тваринам дуже бракує. Тому де-не-де тут можна знайти пеньки чи колоди з прилаштованим усередині соляним брикетом. І сам брикет, і колоду, по якій стікає солона вода, тварини облизують, забезпечуючи організм необхідними елементами.

Робота в лісі узимку важча, розповідає єгер, адже для тварин, якими він опікується, це суворий час боротьби за життя. Природа у наших лісах вже давно не здатна самовідновлюватися, а тому популяцію тварин потрібно підтримувати. Часом це буває дуже важко, зізнається Мирослав. До прикладу, приблизно три роки тому африканська чума «викосила» майже всю місцеву популяцію кабанів, і тільки силами лісівників фауна потрохи почала відновлюватися.

Крім підгодівлі, чоловік також мусить слідкувати за кількістю представників кожного виду.

«Буває, кабани чи олені з моєї ділянки не з'являються по два-три тижні. Тоді я починаю за них хвилюватися. Але зазвичай вони повертаються на місця, е я залишаю їм їжу. Дивлюся, щоб на ділянці не було вовка. Бо на грубий розрахунок, один вовк щодня вбиває одного оленя. Вовки, лисиці, собаки, коти і єноти роблять багато шкоди іншим тваринам», – розповідає Мирослав.

Кабанчики їдять

Мирослав і кінь Яшик за день намотують чимало кілометрів. Цієї зими багато снігу поки не випадало, тому кінь бадьоро несеться лісовими дорогами. Яшик добре знає маршрут до кожного майданчика для підгодівлі. На деяких і собі не посоромиться пригоститися. Коли у лісі слизько, чи коли випадає надто багато снігу, єгер залишає коня на базі, а сам традиційно робить щоденний зимовий обхід. Чоловік каже, результат цієї важкої роботи буде добре видно навесні, коли тварини, які пережили зиму, приведуть на світ нових лісових мешканців.