Я ніколи не думав, що стану наркоманом. Коли я був молодшим, мене вчили, що наркотики - це шлях до аду, швидкий спосіб зруйнувати своє життя. Проте життя часом приносить несподіванки, і той шлях, який здавався мені неперетненим, виявився дивно легким для переходу. Я і подумати не міг, що зовсім скоро мені знадобиться шукати психіатра-нарколога в Рівному.

З дитинства мене завжди вчили стежити за своїм життєвим шляхом, триматися подалі від небезпек. Мій батько завжди казав: «Іване, сину, найбільше в світі цінуй своє здоров'я та розум». Але деякі речі в житті приходять без запрошення, мимоволі, і якщо ти не достатньо сильний, можеш легко потрапити в їхні пастки.

Починалося все невинно. Перші кроки до потрапляння до лікаря нарколога в Рівному були дані мені майже незамітно, на вечірках, де владарювала вільна атмосфера, друзі пропонували спробувати «чисто для релаксу». Перший раз я спробував марихуану, згодом екстазі. Якщо вже говорити правду, то треба сказати наступне: відчуття були незабутні, але вони робили мене залежним, хоча, насправді, я навіть вважав, що контролюю себе.

Мої студентські роки були сповнені веселощами та свободою. В той час, коли я повинен був вчитися і будувати майбутнє, я шукав способи релаксації та відпочинку. Перші зустрічі з наркотиками були, мабуть, найбільш невинними: марихуана на вечірках, таблетки для танців. Вони здавалися мені не небезпечними, а скоріше екзотичними і цікавими. Я вірив, що знаю свої межі. Я і припустити тоді не міг, що через якийсь час, що буду дуже добре знати, яка у наркодиспансера в Рівному адреса.

Але я не враховував одного: життя – це рулетка, і не завжди воно приносить щасливі моменти. Після серії невдач – втрата бізнесу, розлучення з дівчиною, яка була для мене найближчою людиною – я почав втрачати ґрунт під ногами. Мені потрібен був спосіб втечі від цього світу, і я знайшов його в героїні. Тобто під впливом деяких життєвих обставин, моє бажання втекти від реальності тільки зростало. Тоді в моєму житті з'явився героїн.

Спочатку це було як експеримент. Мене заворожувала ідея пережити щось нове. Але з часом героїн ставав частиною моєї щоденності. Я забував про свої мрії, цілі, плани на майбутнє. Мій світ ставав все вужчим, обмежуючись лише маленькими пакетиками білого порошку. Моя душа потроху губилася у безодні наркотичного туману, і я не замічав, як став полоненим своєї власної залежності.

Спочатку це було рідко, таємно, як щось особливе, заборонене. Але з кожним разом бажання відчути цей релакс, цю відсутність болю та тягарів ставало сильніше. Я почав залучатись до компанії людей, для яких героїн був нормою, а не винятком. Їхнє сприйняття світу, їхні приоритети стали моїми, і швидко я забув про те, ким був раніше. Героїн став моїм єдиним союзником, моєю вірною зброєю проти жорстокого світу. Я не помічав, як він потроху руйнував мене зсередини. І хоча я вже сильно сидів на наркотиках, але шукати кваліфікованого нарколога в Рівному я навіть і подумати не міг. Я вважав, що можу кинути в будь-який час, якщо дійсно цього захочу. Час йшов, але я продовжував вживати.

Моя нова компанія була зовсім іншою. Ми збиралися в старих будинках, полишених гаражах, або навіть просто на вулицях. Кожен з нас мав свою історію, але єднало нас одне – бажання втекти від реальності. Героїн був нашим засобом втікати. І хоча я розумів, що така залежність веде мене до прірви, відмовлявся від будь-яких спроб втручання. Моя родина спробувала допомогти мені кілька разів, проте кожен раз я відкидав їхню допомогу, ображаючись і стверджуючи, що все під контролем. Все, як буває у всіх наркозалежних.

Щодня я відчував, як моя енергія зникає. Моя зовнішність стала недоглянутою, шкіра стала блідою і сухою, а очі завжди були припухлими та червоними. Найгірше було те, що я втратив здатність відчувати. Я не радів, не сміявся, не плакав. Все, чого я бажав – це наступна доза.

Справжній ад почався тоді, коли я пропустив дозу. Тремтіння, пітливість, жахливі болі в м'язах та кістках. Мене мучило безсоння, а коли я нарешті засипав, мене переслідували жахливі кошмари. Я відчував, що моє тіло вимагає наркотика, і я не міг йому відмовити.

Тоді я став красти, набирати боргів і кредитів, знецінювати себе, лише б отримати гроші на наступну дозу. Мої друзі та родина віддалилися від мене, боячись, що я можу нашкодити їм. Але я вже не бачив виходу. Близькі спробували мене покласти у Рівненський наркологічний диспансер, але це нічого не дало.

Родина, яка давно вже відчувала біль та депресію через мою залежність, вирішила взяти справу в свої руки. Мій молодший брат, з яким ми колись були нерозлучними, намагався зробити все, щоб допомогти мені. Після довгих розмов і рекомендацій від знайомих, він дізнався про Рівненський наркологічний диспансер

Зібравши всю родину, вони зуміли вивезти мене туди. Мене не цікавило, де я опинюся, головне – де б знайти наступну дозу. Коли я усвідомив, що мене забрали в лікарню, в мені прокинулася агресія. Але родина стояла непохитно, сподіваючись, що це буде моє спасіння.

На жаль, їхні сподівання були марними. У диспансері панувала атмосфера апатії та безнадії. Лікарі та медсестри здавалися такими ж втомленими життям, як і пацієнти. Відсутність індивідуального підходу, застарілі методи лікування наркозалежності та недостатній контроль спричинили те, що багато хто, замість того щоб долати свою залежність, шукав шляхи потайки придбати наркотики навіть у самому диспансері.

Замість підтримки та розуміння, я відчував тільки відчуженість та безвихідність. Якісь незрозумілі лекції, групові заняття, які більше нагадували розмови за інтересами, ніж реальну допомогу. Після кількох тижнів перебування там я вирішив, що це не для мене.

Мій вихід з диспансеру був для родини ще одним ударом. Але я вже не вірив у допомогу ззовні, мене охопив розпач та відчай. Я почав шукати власний шлях до спасіння, але всюди натикався героїн і старих «друзів». На тому етапі я ще не знав, як діяти інакше і не став шукати нового лікара нарколог.

Коли героїнова залежність вперше стала моєю компаньйонкою, я був впевнений, що зможу тримати її під контролем. У мене була своя квартира, яку я отримав в спадок від бабусі, і автомобіль – справжній символ моєї свободи та незалежності. Проте героїн, як виявилося, був набагато потужнішим супротивником, ніж я думав.

З кожним тижнем моя потреба у героїні збільшувалась. Я почав витрачати все більше грошей на нього, і швидко відчув фінансові труднощі. Першими йшли різні цінні речі з квартири – електроніка, ювелірні вироби, навіть меблі. Я продавав все, що міг, лише б отримати потрібну мені суму на наступну дозу.

Але з часом цього ставало замало. Я почав ще більше брати у борг гроші у друзів, родичів і навіть у незнайомих. Заборгованість росла, і деякі кредитори стали дедалі агресивнішими. В один прекрасний день я усвідомив своїми героїновими мізками, що єдиний спосіб виплатити борги – це продати квартиру. Я відчував величезний страх і відчай, але потреба в наркотику була сильніше. Тому я продав квартиру за смішну ціну, бо потрібні були швидкі гроші.

Автомобіль був наступним. Машина, яка колись була символом моєї свободи, стала просто ще одним способом здобути гроші на героїн. Я продав його незабаром після квартири, і ці гроші швидко розлетілися між дилерами і кредиторами.

Втративши все, я майже опинився на вулиці, без даху над головою і без засобів до існування. З кожним днем я все більше занурювався у прірву залежності, не бачивши виходу з цієї ситуації. Героїн взяв у мене все, але я продовжував йому служити, оскільки вірив, що без нього моя реальність стане ще гіршою.

Про можливість ефективного лікування наркоманії в Рівному я дізнався від старого знайомого, який колись також був наркоманом. Я зустрів його на вулиці, як раз тоді коли в мене ломка. Він розповів мені про приватний реабілітаційний центр в Рівному, де йому допомогли повернутися до нормального життя. Я йому не повірив і пішов далі за дозою, але коли через день мене знов стало ломати, а грошей не було вже зовсім і взяти їх не було де, я вирішив йому подзвонити і попросити відвести до цієї лікарні. Так я опинився на вулиці А. Горохович, 19, в медичному центрі «Матері проти залежностей».

Від самого початку моя зустріч із медичним персоналом "Матері проти залежностей" була дуже теплою. Вони не сприймали мене як ворога чи втрату, але як людину, яка потребує допомоги. Не було засуджень чи обвинувачень, тільки співчуття і бажання допомогти. Я відчував, що тут мене розуміють, бо багато співробітників самі колись пережили наркотичну залежність.

Мій лікувальний процес почався з відмови від героїну під наглядом кваліфікованих психіатрів-наркологів. Вони забезпечували мене всіма необхідними препаратами для зменшення симптомів ломки і забезпечили мені психологічну підтримку. Я зустрічався з психотерапевтом щодня, ми обговорювали мої страхи, надії та мрії, а також шукали причини моєї залежності.

Мені також надали можливість відвідувати групові сесії, де інші пацієнти ділилися своїми історіями. Відчуваючи спільність з ними, я зрозумів, що не самотній у своій боротьбі.

Протягом кількох місяців мій стан стабілізувався. Я відчував, як моє тіло і розум повертаються до норми. Поступово, я почав відновлювати зв'язки з родиною і друзями, які я втратив через свою залежність.

Центр «Матері проти залежностей»  дав мені шанс почати нове життя. Вони не тільки допомогли мені відмовитися від наркотиків, але й допомогли зрозуміти себе, свої потреби і бажання. Завдяки їхній підтримці, я знову почав вірити в себе і в своє майбутнє. Зараз в мене півроку тверезості, але я не здамся і буду так жити завжди.

Ось вам їхні контакти: